Хімія наших життів

37. Мої почуття давно не були такими потужними

Аліна

Я підійшла до стола Данила і поклала руки на плечі свого хлопця.

—Ви добре поговорили?

Кивок.

—Ми обговорили все, що було потрібно.

—Мені варто це знати?

Я насупилась.

—Я розкажу, коли настане час. Гаразд?

Даня кивнув, а я тим часом сіла на його коліна і обійняла. Він відповів мені взаємністю і обвив мою талію руками.

Наші чола стикнулися, очі заплющилися, і ми просиділи в такому положенні декілька секунд. Поруч з Данилом я могла бути спокійною. Могла бути справжньою. Я просто могла. Могла все. Його такі звичайні, нічим не виразні риси, або навіть дії, вселяли в мене впевненість і сміливість.

Так хочеться із ним поговорити про все на світі! Про нас. Я відчула, що нагода зʼявилась саме зараз, тому вирішила хапати кота за хвоста.

—Дань?

Він розплющив очі і підняв на мене погляд.

—Можна тебе спитати?

На його обличчі засяяла усмішка. Він кивнув.

—Весь до твоєї уваги.

Є дещо, про що я певний час наважувалася спитати. Думаю, час настав.

—Скажи мені, хто я для тебе? Що я для тебе значу? Що ти відчуваєш, дивлячись на мене?

Данило опустив голову, наче роздумуючи над відповіддю. Я не стала його підганяти. І не довелося. Він майже відразу заговорив:

—Моє життя розбилося на друзки, я став вважати, що не знав щирих емоцій взагалі. І все одно, від кого: друзі, родичі, сторонні люди. Вважав, світ від мене відсторонився. А після знайомства з тобою я зрозумів, що помилявся: світ мене не відгороджував. Це я відсторонився від усіх і не підпускав до себе жодної думки про те, що зі мною хтось міг би бути... справжнім. Що я можу бути щасливим. Ти нагадала мені, що лише ми можемо вирішувати, кому входити в наше життя, а кому ні. Не хтось інший за нас, лише ми. А я про це давно забув. Ти дала мені зрозуміти, що щастя має бути частиною нас. Інакше для чого жити на цім світі? Бо це вже буде звичайнісіньке існування.

Я вмостилась зручніше на його колінах, чим притислась до Дані ще сильніше. Усмішка зникла з його обличчя, але за мить знову з'явилася. Так тепло на душі, коли дивлюся на нього... щасливого?