Хімія наших життів

16. Як я можу так швидко відкриватись людям?

Аліна

—Якось так і вийшло.

Ніна сиділа переді мною із роззявленим ротом і очима на лобі. Так само виглядала і Юля, яку я підʼєднала до нас через відео-звʼязок.

Коли я прибула в клініку разом з Данилом, ми розминулись, і я відразу попрямувала до сестри. Після чого зателефонувала Юлі через Face-Time, щоби і вона це також почула, і я не розповідала цю історію двічі. Врешті я все розповіла, і тепер ми сиділи із Ніною, наче вкопані. Юля тим часом переодягнулася в одяг на вихід і сиділа за своїм столиком, наносячи макіяж.

—Ти будеш щось робити? — поцікавилась моя подруга і асистентка з того кінця телефону. — Цих покидьків треба покарати.

—Я поговорю з татом. В нього є гарні звʼязки. Впевнена, він допоможе їх викрити, і буде катюзі по заслузі.

—Обовʼязково буде, — піддакнула мені Ніна.

Юля відклала всі свої кисті для макіяжу і, нанісши блиск для губ, сказала:

—То о котрій тебе чекати, Аліно? Я вже скоро виходитиму, а ти коли прибудеш?

—Спробую відразу після тебе. На звʼязку, домовились?

Ми ще трохи дружно погомоніли утрьох, посміялися, а потім Юля відключилась, бо повинна була виходити. І справді, година вже була така, що я теж мала збиратися.

Але так хотілося побути із сестрою...

Останнім часом я вся в роботі. Хоч ми і близькі із сестрою, та я не могла приділити нашому із нею спілкуванню достатньо часу. Але ж так хотілося...

Після того, як Євген висунув мені борг, все моє спілкування із Ніною обмежилося дзвінками по телефону раз на тиждень, а потім ми ще рідше мали змогу бодай якось спілкуватись. Мене захопили в свої пута робота, нічні жахи і постійні переживання, а сестру — навчання на психолога та тугі стосунки із Ельвірою. Хоч та і любила Ніну, та все одно вона хотіла бачити в ній ідеал. І будь-яку невдачу Ельвіра вважала кінцем світу.

Ясна річ, вона не сварила Ніну, як малу дитину, але тоненько натякати вона вміла, я думаю, чи не з пелюшок. Напряму вона ніколи нічого не скаже, але завуальовано і з ноткою насмішки висловить без проблем.

Через її вибрики Ніна починала заганятися, вважати себе нездарою. Звісно, на людях вона намагалася цього не показувати, далі навчалась в університеті і проявляла себе із найкращої сторони. Та часом, коли нам все ж таки вдавалося поговорити по телефону, я могла почути, як її голос ледь-ледь тремтів. Так на ній відображалися докори матері.