Посібник з гербалогії. Курси юних ботаніків

Розділ 9

Крик пролунав хвилею, розбиваючись об стіни зали. Люди за круглим столом знуджено попивали вино та очікували закінчення допиту.

- Леді, джентльмени, - до присутніх людей в масках, з якими ви вже познайомилися раніше, обернувся чоловік. - Послідовник сказав все те, що й говорили до нього.

Відзвітувавши, чоловік взяв за руку напівмертвого чарівника та потягнув на вихід, аби дати Вищим головам обговорити все.

- Нечуване зухвальство нападати ще й на територію Гоґвартсу, - обурливо сказав чоловік в масці ведмедя, крутячи в руках фігуру одного з послідовників.

- Чому взагалі послідовники опинилися там? - запитала жінка в масці орла, закидуючи ногу на ногу. - Якого біса "лисиці" не оберігали вороненя? - вона обурливо повернулася до тої, хто сидів напроти, попиваючи чай. Вона спустила ноги з крісла та хлюпнула дорогі туфельки у кров, якою була залита вся підлога.

- Даруйте, - обурливо почала Лисиця, голосно ставлячи чашку з чаєм на стіл, - та мої "лисиці" виконували інше доручення! Хто мав слідкувати за територією школи? Уж точно не мої підлеглі.

- Що за срам? Яке це завдання виконували твої підлеглі? - глибоким та оксамитовим голосом заговорив чоловік у масці оленя. - Єдина задача, яку ти мала виконувати та услідкувати - це захищати дитину, не змогла з цим впоратися. Якби не команда слідчих воронів...

- Тому в минулий раз ми й втратили...! - закричала Лисиця, намагаючись відбити атаку товаришів, проте їх всіх швидко замкнула Ворона, що весь час стояла віддаля біля вікна.

- Досить! - викрикнула вона, різко повертаючись до командування, викликаючи хвилю сили, яка затрусила велику та пишну люстру разом зі стінами. - Я не дозволю якимось дітям гною розбити все, що я так старанно будувала, - її голос стишився, роблячи останні слова ще більш загрозливими. Навіть, якщо вони всі тут рівні та партнери, всі розуміли також силу старої Ворони, яка мала авторитет в кожного з них.

- Завжди були терплячими до них, бо ми також мали родини та тих, кого ми прагнули захистити, - тонесенький голосок пробився крізь срібну маску місяця. Наймолодший член їх компанії, разом зі своїм братом близнюком прийшли сюди на місце своїх загиблих батьків.

Єдине що не вистачало цим досі розумним та кмітливим дітям - це досвід. Але вони були гарним продовженням своїх геніальних батьків, які були одними з шанованіших в цій залі.