Посібник з гербалогії. Курси юних ботаніків

Розділ 11

________________________

Мухомор червоний – токсична рослина. Вважається, що його можна їсти, якщо правильно обробити. Певні громади в Сибіру і Центральній Азії використовували психоактивні властивості цього гриба, серед яких відчуття ейфорії, галюцинації, сонливість, м'язові судоми тощо. Ці симптоми дійсно можна порівняти з тим, як описується подібна до трансу агресивна поведінка берсерків. Власне, вважається, що вони теж марили, посмикувалися, колір їхнього обличчя змінювався, а після всього наступала слабкість.

_____________________

Елеонора стояла в теплиці, в яку останнім часом забувала заходити, та товкла алое, думаючи про своє. Як раптом, все що здавалося їй найважливішим у світі, стало таке наївним та нудним. Червоний соняшник, наче відчуваючи байдужість та холодність від своєї господині, відвертав свій бутон в інший бік, з якої б сторони вона б не підходила.

Наразі вона здавалася спокійною та трохи навіть байдужою, на відміну від щасливих учнів, що вже поспішали скласти свої речі в валізу та відсвяткувати здачу екзаменів. І така апатичність стурбувала Реґулуса, що сидів на дивані, вже відверто витріщається на спину однокурсниці. Мері пішла лише декілька хвилин тому, але навіть вона помітила незібраність подруги. Елеонора мало того, не намагалася якось уїдливо відповісти на слова Реґулуса, або по-розумному розповісти Макдональд про маловідомі наукові факти. Перед виходом вона кинула багатозначний погляд Блеку, аби той неодмінно поговорив з дівчиною.

Проте спостерігаючи за нею, він бачив деяку механізацію у її діях, наче вона загіпнотизована дивилася перед собою, не даючи звіт що робить. Радужка фіолетових очей побліднула, майже побіліла.

— Ми складали екзамени, а тепер повертаємося додому. Ти ж цього чекала. То чому ти зараз така опустіла? — запитав Реґулус, проте дівчина навіть не відреагувала на його запитання, наче і не почула. — Еноло? — він відклав книгу та піднявся. Грімм продовжувала стояти та не реагувати на нього. — Еноло!

*****

Навколо неї була порожнеча. Чорний фон розривали сотні, якщо не тисячі, червоних, білих, жовтих, блакитних та ще десятки ниток з різним плетінням. Дівчина знала що це. Так виглядали спогади, пам'ять, що ховалася у дрібних предметів. Та вперше вона була тут, а не лише спостерігачем. Вона прямувала прямо та нікуди не приходила, повертала наліво і все одно поверталася на одне місце.