______________________________________________
"Розмарин* всі звикли використовувати як спецію, але одна з його особливостей, яку всі забувають, але вона допоможе вам пригадувати все — це зілля для пам'яті чи Відновлення спогадів. Жителі Північної Африки варили його для найстаршого з племені, який передавав нащадкам всі свої знання, пригадуючи кожну деталь з життя. Західне Середземномор'я є Батьківщиною цієї рослини.
Спосіб приготування зник разом з останнім ватажком такого племені. Але досі в книгах описані чудасії цього зілля..."
_____________________________________________
Елеонора прокинулася, коли годинник відбивав вже обід, скликаючи всіх людей зібратися в одне приміщення. Голова, на диво, перестала боліти при кожному порусі, тому вона впевнено піднялася.
— Я рада, що ти не померла, — саркастично сказала стара, яка сиділа на сусідньому ліжку та читала газету. Дивно що не тримала ще в руках вино, бо почувалася Марджері як у себе вдома. Якщо їхні непостійні будинки де вони переховувалися можна було назвати домом.
— Що ти тут робиш? — запитала Енола, опускаючи ноги на підлогу. Поруч з цією чарівницею вона завжди почувається безпорадною дитиною, і їй подобалася думка, наче Марджері завжди може захистити її. Перед нею вона знову могла бути наївною та мрійливою дівчинкою з двома косицями та бантами.
— А де мені ще бути, коли моя онука потрапила в шпиталь, через дикунів в цій школі, — цокнула язиком жінка, складаючи газету собі на коліна та таємниче нахиляючись до дівчини. — Була б моя воля, прикрила б цей заклад до чортів собачих. "Найбезпечніше місце". Ха! Яке воно безпечне, коли тебе можуть вбити зсередини?! — жалілася чарівниця, киваючи незадоволено головою.
— Тітка теж тут? — запитала дівчина, намагаючись уникнути годинної розповіді, які небезпечні діти-чарівники в купі з пубертатом.
— Так, вона чекає мене на виході. Сама знаєш, ми не можемо залишатися на одному місці дуже довго, — помітивши записку на тумбі онуки, Марджері запитливо глянула на неї. — Ти керуєш підпільною мафією підлітків? Не здивуюся що ти й придумала таку кличку якомусь аристократу, — засміялася жінка та повернула папірець на місце.
— Давно я не при тямі? Не пам'ятаю коли голова вилікувалася, — знову змінила тему Елеонора, тицьнувши на перев'язку на голові, від якої несло сильним запахом трав та спирту.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Посібник з гербалогії. Курси юних ботаніків
FanfictionЇї діти-рослини кращі, аніж люди. Вони її слухають, співчувають, сварять та розуміють. Якби Елеонорі Грімм дали вибір: людина, яка любитиме її все життя чи нова рідкісна квітка в теплиці - вибір буде занадто очевидний. Але продовжуватиметься це не з...
