Посібник з гербалогії. Курси юних ботаніків

Розділ 18

Ранок подарував сонячну погоду та теплий вітер, який кружляв у сплутаних шторах на її відчиненому вікні. Жінка накинула на себе шаль та спустилася в столову. Крічер застилав накрохмаленою скатертиною довгий стіл, за яким раніше вона могла зібрати всю свою родину. Зараз все сипалося крізь її пальці, мов пісок. І її лякало, як вона не могла навіть простежити за всіма втраченими моментами, які й вирішили розпад її сім'ї.

Всі її старання канули в прірву, але Вальбурга відчула не те розчарування, яке ходило за нею по п'ятах вже декілька років. Пригадуючи минуле, вона впадала в ностальгічну ейфорію.

Поряд з нею завжди сидів Сіріус. Подорослішавши, це місце зайняв Реґулус. Проте зараз, це місце було порожнім.

— Оріон сьогодні снідає вдома? — запитала жінка в ельфа, помічаючи другу тарілку, напроти її.

— Ні, господарко, — Крічер низько вклонився, нарешті помітивши місис Блек. — Юний пан вирішив снідати в їдальні.

— Реґулус повернувся? — Вальбурга кинула швидкий погляд на сходи. Вчора вона так міцно заснула за читанням, що не чула як повернувся її син. — Коли?

— Вчора вночі, господарко. Пан Сіріус, господарко, — виправився ельф, продовжуючи розкладати столові прилади та завершуючи останні приготування до сніданку. — Мені покликати пана?

— Я сама покличу. Де він?

— У вашому кабінеті, місис Блек.

Вальбурга розгладила складки на нічній сорочці, ідучи до четвертого поверху, здивовано піднявши брови. Що міг робити Сіріус в приміщенні, де зібрані темні артефакти та її особиста бібліотека, чарівниця навіть не здогадувалася.

*****

Сіріус лежав на лівому боці, перелистуючи ще одну книжку про зіллєваріння, але все ще не знайшовши й щось подібне до того, що він шукав. Хлопець голосно позіхнув, потираючи очі, які вже пекли, втомившись працювати цілу добу.

Двері в кабінет матері відчинився. Худа та хвора постать пройшлася елегантно зі сходів, прямуючи просто до нього. Сіріус перевернувся спиною до неї, важко видихаючи.

«Крічер все-таки здав», — подумав він, продовжуючи гортати стару книгу.

— Що змусило тебе не тільки повернутися додому, але й завітати до сімейної бібліотеки? — Вальбурга нависла над ним, сплітаючи руки між собою. Він краєм ока глянув на її суворий та водночас спокійний образ. Як і завжди, вона була безпристрасною, але все ще наповнена стількома бурхливими та суперечливими почуттями, що не можна було передбачити її реакцію на певні дії.