Під покровом ночі

Розділ 51

Промені вранішнього сонця струменіли через одне-єдине вікно, наповнюючи кімнату теплим жовтим, фіолетовим і ніжно-рожевим світлом.

Шатен потягнувся до штанів і натягнув їх на голе тіло. Дівчина в його ліжку, закутана в тонку ковдру, почала ворушитися, щойно він почав пристібати меч до пояса.

— Доброго ранку, - солодко пробурмотіла вона, оглядаючи своє оточення.

Від її очей не вислизнула і м'язиста спина Рістора, яку він сховав під білосніжною сорочкою.

— Доброго ранку, - лагідно відповів він, роздивляючись оголені ноги та стегно Аннель, що не приховала ковдра. Вона почервоніла і зніяковіло сховалася від його пильних очей..

— Котра година?

— Вже світанок, мені час повертатися на пост, а тобі...

— Ілітея! - перервала Аннель, сідаючи на ліжко і мало не падаючи.

Боги, і як тільки вони вдвох тут поміщалися?

— Так, - протягнув Торб'єрґ, посміхаючись, — саме так.

Стара діва могла піти будити Аннель. А її не було в кімнаті.

Акантха, зовсім забувши про все на світі, почала збирати свої розкидані речі по всій кімнаті. Рістор допомагав їй, моментами цілуючи в щоки, у скроню і в чоло, і обговорював проведену ніч. Він хотів, щоб служниця була щаслива з ним. Він хотів, щоб їй було добре і комфортно поруч із ним. Він хотів, щоб вона ніколи не залишала його самого. Потім він допоміг їй одягнутися і розчесав волосся.

Жорсткі подушечки пальців пройшлися по її скронях, окреслюючи контури шрамів.

— Звідки вони? - запитав брамник.

Аннель неусвідомлено торкнулася пальцями тих самих місць, простежуючи лінії. Вона й раніше дивилася на них у дзеркало і задавалася тим самим питанням. Як можна було отримати їх і не пам'ятати, знаючи, що удар у скроню означає смерть?

— Це не має значення.

Губи Рістора пройшлися по її шиї. Посмішка відбилася на його губах.

— Втомилася?

— Щаслива, - підправила вона його, розвертаючись.

Руки Аннель обвили чоловічу шию. Вона підвелася на носочках і торкнулася губами кінчика його носа, задоволено посміхаючись.