Безумець і його проблеми. Том 1

Розділ 27: Невиліковні травми

Дві яскраві лампи освітлювали металевий стіл. Під білим простирадлом лежав вже посинілий холодний Моран Перро. Дивлячись в його понівечене продірявлене обличчя, Біті мовчав. Зазвичай, агресивні думки, сумніви та нав'язливі фрази без кінця його пожирали, але цього разу в голові була тиша. Абсолютна та непробивна.

Поклавши руки собі на коліна, Біті розглядав контур мертвого друга. Кілька годин тому він розмовляв з ним по комунофону. Моран щось казав про посмішку Ренгарда. невже це була пастка? Біті не думав про це зараз. Ні про що не думав.

З протилежного боку стола стояв Рейхольм, поклавши руки в боки.

- Я знав, що до чогось такого дійде, - тихо сказав він. - Ви догрались, хлопці.

- Моран був професіоналом, - заговорив Біті, - його не міг застрелити якийсь волоцюга.

- Експертиза показала, що постріл був зроблений впритул. В нього не було шансів ухилитись.

Біті відвів погляд від тіла. Йому раптово стало нестерпно важко на нього дивитись. Довгі роки Біті вірив, що Моран майже безсмертний. Вірив, що навіть попри службу в армії, він переживе його. Та навіть якщо б і помер, то це повинна була бути жорстока сутичка з купою професійних вбивць. Біті просто не міг прийняти безглуздість цієї смерті.

- Я знаю, Рейхольме... - сказав він. - Ця паскуда, Нолган, поплатиться за це.

- Ну, буде видно. Цю справу веду не я, але запевняю тебе, коронер Фінстах зробить все як треба.

- А як треба? - обурено поглянув на товариша Біті.

- По закону.

Біті засміявся.

- Удачі йому.

- Слухай, Ренгард сам викликав поліцію і сам здався. Кілька свідків підтвердили, що стріляв Ломбардо. Потім він втік з місця злочину.

Поправивши піджак, Біт встав зі стільця. Здавалось, десь з середини поступово почали пробиватись якісь емоції. Він довго від них бігав ще з моменту приїзду в морг, але тепер вони нарешті його нагнали.

- Де цей клоун зараз? - спитав Біті.

- У нас у відділку. Його допитують.

- Піду розіб'ю йому писок.

Побачивши, що друг розклеюється, Рейхольм зупинив його, вставши на його шляху. Він поклав йому руку на плече та сказав: