Безумець і його проблеми. Том 1

Розділ 21: Таємниця Мері та інших таких

Заскрипіли цвяхи. Мері закотила рукава та віддирала дерев'яний манекен від стіни. Ті самі цвяхи, що тримали його вже приросли до бетону, тому їх доводилось глибоко підчіпувати ломом. Чатс, той манекен, звалився дівчині на плече та заговорив:

- Що ти витворяєш, мала?

- Ти вже давно тут висиш, - сказала Мері. - Треба тебе покупати.

- Могла б просто пиляку протерти. Цього достатньо.

- Не сперечайся. Я хочу, щоб ти сяяв.

Лежачи дерев'яним животом на лівому плечі Мері, Чатс розкачувався за її спиною. Попереду стояла пластикова ванна з киплячою водою. Пар здіймався до стелі. Мері почала опускати Чатса у воду ногами вперед.

- А я не потріскаюсь? - злякано спитав він.

- На тобі якісний лак, - відповіла дівчина. - До того ж, ми вже це робили півроку тому.

- Ох... а я й забув. Хоча, я не впевнений, чи є в мене пам'ять взагалі. Спитай в мене щось.

Він опустився в окріп по груди. Голова нахилилась вперед та повисла. Він ніколи не рухався, бо не був живим. Його відповіді були виключно в голові Мері. Він поселився в її свідомості більше п'яти років тому і вона звикла до нього як до родича.

- Пам'ятаєш, як ми гуляли минулий новий рік? - спитала Мері.

- Ні... - тяжко мовив Чатс. - Справді, схоже, в мене немає пам'яті. Це сумно. Хоча, якісь речі я пам'ятаю. Думаю, це працює вибірково.

Мері взяла щітку та почала намилювати тіло Чатса. Густа піна збігала по дерев'яній гладі. Дівчина старанно прочищала кожен закуток його тулуба та кінцівок. Вона прекрасно розуміла практичну безглуздість цього процесу, але це було для неї щось на кшталт антистресу.

- Хоч я й погано пам'ятаю, - заговорив Чатс, - ти робиш це вже краще, ніж раніше. І я знаю, що минуле все ще тебе переслідує. Чи ти вже відпустила його?

- Так, - хутко відповіла Мері.

- Хотілося б вірити. Але нажаль, я гадаю, це не правда. Інакше, мене б вже не існувало. Ти ж розумієш?

Мері перестала його натирати. Щітки відлипла від дерев'яної поверхні. Дівчина піднялась та поглянула на пусту безлику голову Чатса.

- Тоді ти зі мною назавжди.

Мері не мала друзів та давно віддалилась від всіх родичів. Її однолітки на факультеті не були їй цікаві. Вона шукала внутрішній спокій і лише тихий та врівноважений Чатс міг його подарувати. Хоч це й була всього лиш ілюзія.