Думки Про Майбутнє

Глава 5

Як мені хочеться з ним, поговорити. Він мій все. Я його була єдиною... А тепер? Тепер це не так!

-Аааааааа! - почала кричати я.

Це знову мої думки. Оглянувшись навколо, я почала вставати з ліжка. Тіло все боліло, а мозок думав.

Я що його досі кохаю? Владо, прокинься вже, це не та людина, яка тебе колись кохала!

Може й так, але я не можу його забути! Він мені сниться вже 5 років. Як мені це все набридло. Мої думки перебив стукіт в двері. Зайшов тато.

-Доброго ранку! Владо, спускайся вниз, тебе чекають.

-Добре.

Він вийшов. Я пішла умиватися та одягатись.

Волосся розчесала та зробила пучок. Виходячи з кімнати я лише думала, хто це міг так рано на мене чекати? Спускаючись зі сходів, я побачила... Його...

-Привіт, Владо, - усміхнувся він.

-Що тобі потрібно? - підходячи до нього.

-Владо та забуть ти вже про той випадок в клубі.

-Я нічого не хочу чути. Йди геть! - почала ледь не кричати я.

До нас підійшов тато.

-Доню, що сталося? Чому ти кричала?

-Містер, Ромсток, вона просто нервує.

-Доню, все добре?

-Ні, не добре. Ви всі мені брешите! Як ви можете так? Я думала, що знала вас як рідних, але це не так. Як мені це все набридло! - після цих слів я піднялася в свою кімнату.

Мені якщо чесно, вже набридло цих всіх таємниць та правди. Я хочу жити нормальним життям. Щоб мене хтось любив, цінував, та думав про мене. Закривши за собою двері, я лягла на ліжко. Одне й те саме, кожного ранку. Ну, чому? Чому це все?

З очей почали текти сльози. Як мені зараз погано. Так, я пролежила годину. Встаючи з ліжка я побачила, що телефон почав дзвонити. Я взяла його в руки на екрані було написано Маларк.