Думки Про Майбутнє

Глава 20

Я прокинулась в ліжку. Роздивляючи все навколо я зрозуміла, що це знову кляті стіни. Піднімаючись з ліжка, я побачила що мої руки були в царапинах. Подивившись на двері. Йдучи кроками я бачу з дверях, як там Клару несуть непритомну. Вона була вся бліда та сильно побита.

Відходячи від дверей, я просто немала сил щось сказати, або зробити. Тіло все боліло, особливо голова за яку я трималася. Торкаючись макушки, я зрозуміла що це кров. Знайшовши якусь тряпку я почала витирати.

Потім я не витримала та заснула...

Pov Тарас
Це був звичайний день тут в Горах. Мама поїхала до дядка, провідати. Я лишився дома. Одягаючи куртку, та взувши черевики я вийшов на двір. На дворі було сонячно, але холодно. Йдучи до лісу. Сьогодні мали бути збори на яких і я мав бути. Головний в нас в банді це Олексій. Він створив цю банду і так як ми дружимо давно то він щось хоче повідомити.

Вже біля будинку. Заходячи в середину, я замітив якусь дівчину. Вона була блондинка, очі блакитні, губи були підкаченими, фігура топ. На мене зразу всі подивилася. Я сів за стіл "переговорів".

-Ну що ж начнемо,-сказав Вітя.

-Так. Як ви замітили, то ця мила дівчина буде в нашій банді. Її звуть Таяна,-він представив дівчину яка сиділа навпроти мене.

-Ага значить ти нас покликав щоб це сказати?-обізвалася Оля.

-Ну не тільки. Так як Влада поїхала то нам потрібна ще одна дівчина.

-А до чого тут Влада?!-вскрикнув я.

-Чого ти? Вона була в нас декілька днів, а потім поїхала. Ти щось маєш проти Таяни?-запитав Олексій.

-Маю. Я йду з банди,-вставши я направився до виходу, але я почув голос ззаді та зупинився.

-Якщо це через Владу, то ти дарма за нею переживаєш,-сказав Олексій.

Я не витримав та вийшов з будиночка. Не знаю що зі мною діється, але мені чомусь сумно за Владою. Ми і толком один одного не пізнали краще. Вона така...загадкова та плаксива дівчинка.

По дорозі додому я не міг забути поцілунок. Знаю вже пару днів минуло, але я не можу забути її. Я поцілував свою кузену! Вона була й не проти цього. Але є речі більш жахливіші...

В мене колись була найкраща подруга та дівчина. Ми з нею були дуже близькі друзі, поки я не закохався в неї. Це було кохання з часом. Вона була високого зросту, волосся були каштанове, очі сіро-темні. Її звали Магдалена. Магдалена була дочкою відьми Марини, в селі. Її матір була відьмою яка лікувала людей від різних хвороб. Але одного разу, Магдалена підгледіла за матір'ю. Вона побачила, як та щось сипала на людей коли ті були під гіпнозом. Потім виявилось, що то вона порчі насиляла, а люди думали що то їх так лікували. Після того що дівчина побачила, то відьма глянула на дочку. Вона щось прошептала та Магдалена одразу знепритомніла. Це вже розказали мені люди в селі, що дочка відьми померла. Від того часу я більше не хотів закохуватись в когось. В мене було в той час стільки емоцій та болю що я словами не можу передати.