Думки Про Майбутнє

Глава 17

Вранці, я прокинулась і пішла в душ. Освіжившись я пішла до шафи. На дворі було холодно і я одягла сірий гольф, чорні легінси та чорні сапожки. Спустившись на перший поверх, я зустріла маму яка кудись йшла. Підійшовши до неї я побачила що вона була втомлена та стурбована.

-Ма, ти куди?

-Владо, я їду в лікарню. Артурові потрібні ліки, буду через 2 годині.

-Добре, а може я з тобою піду?

-Добре, але вдягайся потепліше.

Я накинула на себе куртку та вибігла разом з мамою. Сівши в машину ми рушили. В дорозі я думала про Арчі: Як він там? Що він відчуває?

На лиці появився смуток. Коли ми приїхали то пішли до палати. Відкриваючи двері я побачила на ліжку Арчі він був таким безпорадним, блідий весь. Я присіла біля нього. Взяла його руку. На очах зразу з'явилися сльози.

-Арчі.... Братику... Як ти міг так зі мною? Я тебе дуже сильно люблю. Братику,-сльози самі текли з очей, а душа чомусь боліла.

Він лежав і не рухався лише апарати пікали. В дверях стояла мама. Я подивилася на неї, а потім опустила погляд. Вона підійшла до мене. Обхопивши мене своїми руками.

-Доню, він буде жити. Я тобі обіцяю,-вона тихим голосом говорила, а потім сіла біля нього.

Як мені важко зараз. Я себе вела не правельно як завжди. Тепер Арчі має страждати в комі. Ох, ох!

Ми ще пару годин сиділи в лікарні, а потім поїхали додому. Я згадувала наші роки з ним, як він дражнив мене, як заступався за мною. Ті роки вже не повернути...

Спогади
Десь 9 років назад. Це був звичайнісінький день в Каліфорнії. Мені на той час було 11 Арчі 9. Ми сиділи на кухні. Мама пекла смачні панкейки. Арчі дивився та сміявся. Я дивилася на маму як та готує. Ось я чую як брат нахиляється до мене і щось шепоче.

-Давай втечемо?-промовив він.

-А якже мама?

-Пішли, буде весело,-вже взяв мене за руку.

Мама глянула на нас і засміялась.

-Дітки якщо не хочете зі мною пекти то йдіть на двір там тепло,-сказавши це ми побігла на двір.

Справді на дворі було тепло бо це було літо. Арчі побіг до качель, я за ним.

-Чекай мене!-крикнула йому.