Думки Про Майбутнє

Глава 18

Відкривши очі я зрозуміла що сили мене покидали. Мені було важко рухатись, я лежала та дивилася в стелю. Через пару хвилин зайшов чоловік в білому халаті. Він був високим, на очах були окуляри, волосся було світле. Він усміхнувся мені.

-Доброго дня, Владо Ромсток. Як ви себе почуваєте?-він сів на стілець поряд з ліжком.

-Мені...мені важко. Що зі мною сталося?-хриплим голосом відповіла я.

Він щось записав на папері, а потім подивився на мене.

-Ви потрапили в ДТП. Водій який їхав на вас загинув на місці. Вам зараз потрібен спокій та відпочінок. Я зайду через 2 годині,-він встав направився до дверей.

Я лишилася сама. Тіло дуже сильно боліло, я торкнулася кінчиком пальця голови яка сильно боліла. Подивившись на палець я зрозуміла що то була крапля крові на лбу.

Закривши очі я поринула в сон.

Сон
Навколо все біле. Скрізь тепло та барвисто. На зустріч до мене йде дівчинка. Вона тримала в руках плюшевого ведмедика. Простягнувши його мені вона зникла. Я почала розглядати ведмедика. Він був м'який та страшний. З рук він одразу випав. Я нахилилася до нього, щоб підняти, але коли я торкнулася ведмедика то він по чорнів. Я від жаху відскочила від нього. Це було стражно, а з іншої сторони я була в сні і це не могло мене налякати. Приблизившись до ведмедика я побачила на ньому краплі червоної крові. Це були краплі мого роду. Значить хтось має померти з моєї сім'ї? Але хто? Я зразу згадала про Арчі. Коли я це зробила то опинилася в чорній кімнаті. Це були чорні стіни, підлога та стеля. Посеред кімнати було ліжко як в лікарнях. На тому ліжку лежало тіло на якому лежала біла тканина. Я почала підходити. Коли я була вже біля ліжка, то торкнулася білої тканини. Розгорнувши її я побачила хлопця. Він був приємної зовнішності, губи були білі, щокі тримали свою форму. Мені здавалося, що я його десь бачила. Але де ж? Після того як я побачила того хлопця то опинилася десь на мості. Це був міський міст. Я почала ходити туди сюди, але я почула постріл і обернулася. Це був той самий хлопець який лежав на ліжку. Він від удару кулі впав з моста в воду. Я від несподіванки схопилась за серце. Серце сильно колотало та пекло. На очах з'явилися сльози. Невже це кінець?

Теперішній час
Прокинувшись вся в поту. Я почала хватати ротом повітря. Мені такий дивний сон приснився! Обернувшись я побачила маму яка спала на стільцю. Вставши з ліжка я підійшла до неї. Вона спала. Потім підійшла до вікна. На дворі йшов сніг. Машини їхали. Обернувшись лицем до мами я побачила як та почала плакати.

-Ма,-сказала я. Вона підбігла до мене та почала сильно плакати.

-Доню...Владо...я..я думала що тебе більше не по бачу! Я ж казала бути обережною! На дорогах так слизько!-плачуче казала вона. Я витерла їй сльози з очей та обняла.

-Ма, зі мною все добре,-сказала я сумним голосом.

-Владо. Я не витримаю якщо з тобою щось станеться! Вибач мені,-вона відійшла від мене.

До палати зайшов лікар. Він був з білими бумагами та шприцом в руці. Він підійшов до мене. Я почала відбиватися, але він уколов мені в руку. Мама з слізьми дивилася на це все.

Я потихенько закривала очі. Як вона могла? Невже це кінець?!