Думки Про Майбутнє

Глава 15

Відкривши очі, я зрозуміла, що я ще жива. Хотіла підвестися, але голова сильно боліла. Навколо було все біле, крім дверей та підлоги. Коли в палату зайшов молодий чоловік то я підвелася.

-Значить Влада Ромсток? Як себе почуваєте?-запитав він.

-Було й ліпше,-байдуже відповіла я.

-Ви приймате якісь таблетки, уколи?

-Я не божевільна!

-Не подумайте, але я маю знати. Ваші родичі чекають на коридорі.

-Я не хочу нікого бачити. Можна я лишуся сама?

-Так, так. Я зайду пізніше.

Він вийшов. В голові було стільки емоцій та болю. Я вже не хотіла жити, але мене врятували вже в друге. Ще й Арчі, мій любий братик попав в лікарню. Яка ж я дурепа в моїй голові стільки поганих думок, а я не знаю що з ними робити.

Десь через дві години до мене прийшов лікар. Дав укол та вийшов. Моя рука була обмотана, а біль посилювався. Потім я вирішила прогулятися. Вставши з ліжка, я пішла по коридорам. Зараз ніч і всі сплять.

Йдучи темним коридором, я бачу дівчинку. Вона стоїть та дивиться в мій бік. Я йду та хочу познайомитись з нею, але вона зникає. Ноги починають боліти, а руки тремтять.

Чую я голос. Він лунав з палати. Підійшовши до дверей палати, я бачу що там лежить дівчинка років 14. Вона під капельницею, і біля неї сидить жінка, напевно мама. Хочу закрити двері, але коли я обернулася то побачила, ту саму дівчинку яка стояла в коридорі і була в палаті. В руках вона тримала плюшевого ведмедика, на очах в неї були синці, очі були темні, волосся чорні, довгі.

-Дівчинко, що з тобою?-нахилилася до неї. Та стоїть та мовчить, але все таки відповідає.

-Ти бачеш мене?-тихим хриплим голоском мовить вона.

-Звісно,-з здивуванням відповіла я.

-Мама мене не бачить,-повернулася до дверей палати.

-Що з тобою сталося?

-Мене жорстоко побили. Я тут вже два місяці. Мені здається...мені здається я не доживу до свого дня народження,-сумним голосом каже вона.

-Дівчинко, як тебе звуть?

-Елеонора, просто Еля.

-Еля, чому я тебе бачу? Ти ж в палаті,-показую в двері палати.