Дволикі

4. Манливі уламки

Людина, охоплена пристрастями, — маріонетка в руках тих, чий розум вільний.

Чимін розлютований. Він мовчить усю дорогу в авто, ні слова не каже, приїхавши додому, хоч Сокджин і очікував, ні, навіть надіявся, що той вибухне гнівною тирадою. Навіть бійка була би ідеальним варіантом. Хоча б якісь емоції!

Але він просто піднявся у свою кімнату і закрив двері прямо перед носом товариша. Сокджин декілька разів наривався постукати і поговорити, але із кімнати не було чутно ні звука, тому він просто тяжко видохнув і пішов на кухню приготувати що—небудь поїсти.

Почувши кроки, що удаляються, Чимін підскочив з ліжка, почав виміряти кімнату нервовими кроками. Його трясло, а серце заходилося ривками, то затихаючи, то прискорюючись. Дихати становилось важче, перед очима стала червона пелена.

—Таке приниження, —шепотів він, задихаючись і майже зриваючись на крик. –Принизливо… Я… Та як він міг мене силою відправити до цього? Мені не потрібна допомога, мені нічого не потрібно… Я просто хочу спокою!

Усі сили, які він накопив за рік, пішли на те, щоб зберегти хоч краплину самоволодіння на прийомі у психолога, і тепер в душі залишилась лише діра. Він не міг так низько пасти на очах у іншої людини, он завжди був… ярким? А не шматком тремтячого  від страху лайна.

Він не міг відмовити Джину, не міг бути слабким перед психологом, і він не може терпіти усе це. Безвихідь…

В очах потемніло, а в думках утворився справжній хаос. Чимін на ногах, які заплітаються, дійшов до столика біля ліжка, потягнувся до графину з водою —  він ще на прийому хотів пити, але так і не доторкнувся до склянки, що запропонував психолог. Підняв графин, але ослаблі пальці не втримали його, і він з гуркотом розлетівся на шматки, вдарившись об підлогу. Вода і гострі уламки полетіли у різні боки, і хлопець, втрачаючи свідомість, впав на них.

Сокджин як раз закінчив чистити картоплю і відчайдушно намагався придумати, що приготувати на вечерю, щоб смачно, і корисно, і щоб якось угодити засмученому Чиміну. Але перед очами стояв лише його повний ненависті погляд. Після того випадку він взагалі на все дивився з ненавистю, хоч Сокджин і підозрював, що за цим поглядом ховалося набагато більше і страшніше. Але, що саме – незрозуміло.

Дзвін скла, що б’ється, змусив підскочити від несподіваності і побігти нагору, холодіючи від страху. За декілька секунд у голові пронісся рій думок – одна страшніше другої: раптом він із вікна викинувся прямо на огорожу із гострими прутами? Вже давно треба її замінити на щось безпечніше, а ще краще — знести нахрен. А може, він ламає все навкруги чи просто вирішив щось розбити, щоб порізати собі вени?

Чимін лежав на підлозі у калюжі крові і колі блискучих уламків – смертельно блідий і зовсім не показуючи ознак життя.

—Чимін-і! –хлопець кинувся до нього, почав трясти за плечі, вдивляючись у воскове обличчя, підхопив на руки, відтряхнув від уламків і поклав на ліжко. Швидкий огляд показав, що ушкоджень немає, лише невелика подряпина на щоці, тому Сокджин лише дістав із тумбочки нашатир, доторкнувся ним до обличчя Чиміна і, коли той злегка заворушився, став розтирати йому обличчя і руки, намагаючись повернути їм людський колір.

Тяжко і судомно вдихнувши, Чимін відкрив потухлі очі, і його друг з полегшенням видихнув – якщо б непритомність затягнулася, то потрібно було б набирати швидку, а це потягне за собою нереальну кількість проблем і питань. По Чиміну давно психлікарня плаче, так йому у минулий раз і сказали, пощастило, що тоді черговим лікарем виявився знайомий Сокджина, і йому вдалося забути те, що сталося, невеликим хабарем.

Тоді йому ясно дали зрозуміти, що подібні проблеми дома не вирішують, і навіть натякнули, що Чимін може бути небезпечним для суспільства. Сокджин не зрозумів чому, але вирішив більше не грати з долею, тим паче що після лікарні Чимін був взагалі неадекватним – йому там точно не допомагали. Все ще тримаючи друга за руку, він спитав:

—Ти як?
Чимін зацьковано оглянувся і швидко прибрав долоню з його рук, спробував відсунутись подалі. Це неприємно вдарило, але Сокджин просто встав з ліжка і відійшов трохи назад.

—Що трапилось? Джин? Я знову…

—Не хвилюйся. Ти просто перенервував. Відпочивай. Я принесу тобі води і приберусь тут.

—Пробач…

Сокджин пішов, але двері за собою не зачинив, було чутно, як внизу грюкнули дверцята шафи, брязнули склянки і зашуміла вода. Чиміну стало боляче. Він такий дурень, але нічого не може з собою зробити. Одного разу Сокджину набридне і піде, а Чимін залишиться зовсім один. Спочатку він скаже сам собі, що все гаразд, потім він буде робити вигляд, що не почуває тугу та самотність. А потім помре по—справжньому, і все це зупиниться. Може, це найкращий варіант для нього? Так навіщо тягнути?

Розбитий графин манив уламками. Один, особливо великий, у формі витягнутого трикутника був неймовірно привабливим. Чимін уявив, як зручно він ляже у долонь, як гострі грані воп'ються у шкіру і виступлять червоні краплини. Залишиться тільки провести по зап’ястю і прийняти зручне положення, розкинувши руки, а ще краще – одним точним рухом перерізати собі глотку якраз там, де сонна артерія. Так, як він робив це тоді. Все закінчиться дуже швидко, декілька секунд агонії, і ти вільний.

Опустившись на колені перед ліжком, Чимін підняв уламок, який сподобався, зжав долоню, відчуваючи холод скла і те, як сильно б’ється серце не то від страху, не то від передчуття.

—Що ти надумав?!

У дверному отворі з великими очима стояв Сокджин, на останньому слові його голос дав півня, зі скрипом проїхавши по нервам. Хлопець в одній руці тримав склянку з водою, а у другій — віник та совок. Кинувши їх, він побіг до Чиміна:

—Ти що виробляєш?! –повторив він, обережно розтискаючи палець за пальцем, дістаючи скло із рук друга і оглядаючи значний поріз. Червоні краплини швидко закапали, розквітаючи дивними квітами на білій підлозі. Ті, що впали у розлиту воду, швидко розтворились, фарбуючи її в рожевий. Чимін смикнувся від дотику, заціпеніння пройшло, і він, подивився у бліде лице Сокджина, зрозумів, що до остраху налякав його. Стало соромно, а ще чомусь лячно – він ледь не наробив ще більшої біди.

—Я… пробач, я такий дурень, —став  виправдовуватися Чимін. –Просто хотів допомогти зібрати скло, але зробив тільки гірше. Пробач…

На нього дивились недовірливо. Навіть дурню зрозуміло, що тут було щось інше, а не раптове бажання зайнятись прибиранням, але все ще блідий і приголомшливий Сокджин не став розвивати цю тему далі. Він просто акуратно перев’язав рану, намагаючись якнайменше торкатись шкіри, щоб Чимін зайвий раз не відчував дискомфорт, і змусив його повечеряти. А сам зайнявся прибиранням усіх уламків у кімнаті, старанно перевіривши кожний угол і кожну тумбочку – про всяк випадок, а то мало що, раптом щось закотилося, чи, не дай Боже, Чимін сам сховав.

***
—Ми йдемо випити. Шуга, гайда з нами?
Юнгі, названий за білу шкіру, яка не піддається засмазі «цукарком», поморщився і, не піднімаючи голови, застиг, розмірковуючи. А потім все ж таки похмуро подивився на своїх колег, що півколом стали біля його стола. Головним процесії, звісно, був Кім Техьон, у якого також було не менш дурне прізвисько «П’яна вишня», бо без нього не обходилася жодна пиятика. От любили у відділку давати людям глупі прізвиська, котрі потім прилипали так, як розтанувша на сонці гумка прилипає до підошви.

Чому «п’яна» зрозуміло, а ось чому «вишня» залишається для всіх загадкою. Але сьогодні винуватець пиятики, яка намічається, помовчував, так як впав у немилість в очах свого сонбе і боявся зайвий раз біля нього навіть дихати гучніше потрібного.

—І на честь чого пиятика? Ві справу розкрили чи корисного чого досягли сьогодні? –Юнгі, чесно кажучи, сам був не проти випити, а ще краще – нажертися. Втома, накопичена за останні дні, росла у геометричній прогресії і зовсім не розсмокталася за декілька годин неспокійного сну. У голові вже давно не з’являлось ні однієї нормальної думки; вони роїлися і накладалися один на одного, але були далекі від реального світу. А більше всього дратував Техьон. Він приходив на роботу раніше самого Шуги, уходив разом із ним або пізніше, постійно ночував будь—де, з будь—ким, випивав увесь вільний час і був обурливо бадьорим і просто до непристойності свіжий, у той час як сам Юнгі почував себе старезною руїною. У нього під очима були чорні тіні, між зведених брів вже давно не розгладжувалися похмурі складки, а одним своїм похмурим виглядом він міг би вбивати північнокорейських шпигунів навіть на відстані кілометра.

— Досить бути таким сумним старпером, Юнгі. Тобі давно настав час розслабитися, прочистити голову і нормально поспати, — Чанук, його колишній однокурсник з академії і нинішній колега по роботі, теж виглядав втомленим, але в похмурості Шугу він не зміг би переплюнути за всього бажання — умінь недостатньо. І говорив, природно, у справі, чим теж дико бісів. — А там, дивись, і розумні думки з'являться. Давай, піднімай свій кістлявий зад і тягни його з нами. Вишня сьогодні частує!

Всі радісно зареготали і почали плескати Техьона по плечах і спині, а той щасливо посміхався своєю дивною посмішкою, ніби йому не було більшої радості, ніж витратити купу бабла на своїх колег.

— Гей, ідіот шматок, ти що, син мільйонера? Звідки в тебе гроші на щоденні пиятики? — Юнгі вже майже погодився піти, але не міг відмовити собі в задоволенні ще побурчати, чіпляючись до оточуючих. — Я ось твій начальник, але я не маю грошей на частування для всіх цих ледарів навколо!

— Я просто красень і маю багато спонсорів! — засміявся хлопець і схематично провів руками по своєму тілу, ніби змальовуючи, де саме він красень, але моментально замовк, зловивши хижий вираз обличчя начальника.

— Колеги,— звів Шуга палець до неба,— щойно цей юнак зізнався, що продає свою красу за гроші. Яка це у нас тут стаття, нагадайте? Найганебніше заняття для служителя правопорядку!

— Сонбе! — обурено заволав Техьон. — Як ви можете про мене таке говорити, я не це мав на увазі!

Всі довкола засміялися, і увага переключилася на хлопця. Чомусь, незважаючи на «ганебне заняття», всі раптом захоплено почали лапати Техьона, намагаючись вщипнути або полоскотати, а він продовжував волати, що просто хотів пожартувати і взагалі він найдобріший і найневинніший із усіх присутніх. Крім самого сонбе, звичайно, тому що його сонбе ще добропорядніший і безневинніший. Ці твердження викликали ще більше веселощів у оточуючих, тому що Юнгі якраз найменше виглядав законослухняним громадянином.

Детектив посміхнувся і подумав, що вже не сердиться на нього. Він вимкнув комп'ютер, закинув папки зі справами в шафку і закрив її на ключ, а потім підхопив куртку і пішов до виходу, де все ще чувся обурений Вишневий голос і сальні жарти колег.

Пиятик вдався, Шуга на радощах випив незліченну кількість пляшок халявного соджу і навіть пішов з усіма в караоке, хоча так і не наважився взяти в співі участі, просто сидів у кутку на дивані, впустивши голову на груди, і дрімав. Зате всі вдосталь наслухалися солодкоголосого Техьона, який виявився аж надто в цьому гарний для такої скалки в дупі. На його голос кілька разів «ненароком» вдавалися молоденькі відвідувачки, з однієї з них Вишня пішов потім у мотель. Сам детектив тільки дивувався, наскільки спритний у нього помічник, наскільки він приваблює найрізноманітніших людей, особливо жінок. І це незважаючи на те, що в цілому, якщо придивитися ближче, він дивний до піздиця.

Він їздив на старій роздовбаній імпалі і нікому не зізнавався, де відкопав цей зарубіжний антикваріат. Любив одягатися в стилі бомжа, в його гардеробі взагалі було дохера впокорених шмоток, наприклад, якісь бабські кофти або футболки з величезними вирізами, що постійно сповзають з плечей і ключі, що повністю оголюють. Або краватки такого забарвлення, що це загрожувало викликати в оточуючих епілептичний напад. А ще повністю неадекватні шапки та берети, від яких починало смикатися око і які захоплювали літніх леді.

Якщо було затишшя на роботі, Техьон міг годинами встромляти в одну точку мовчки, з зосередженим виглядом, а потім багатозначно видати: «Аааа». І ніхто не знав, що він собі там надумав, з ким говорив і в яку галактику надсилав сигнал. А наступного дня він приходив із новим кольором волосся або заявляв, що почав навчати, наприклад, хінді, чи китайську. Втім, безуспішно, як завжди.

Чоловіки, дивлячись на нього, співчутливо кивали головами, ніби щойно почули, що він невиліковно хворий, зате жіноча половина населення починала заламувати руки, волаючи, який він милий і чудовий. А дива — це дрібниці. Головне — його можна тиснути і любити у підсобці, бо Техьон не відмовляє жодної.

Юнгі так не міг. Він любив розмірений темп життя, любив посидіти задумливо, викурюючи цигарку за цигаркою. Він любив спілкуватися мовчки, бо родинній душі зовсім не потрібні слова. Достатньо притулитися пліч—о—пліч або обійняти зі спини, спершись ліктем в улюблену маківку, і лежати до ранку, вдихаючи рідний запах. Не потрібно сопливої романтики, просто симбіотичне існування, одне життя та одне дихання на двох. Детектив ніколи не мав таких відносин, завжди мав щось «майже добре», але до «ідеально» ніколи не дотягувало. Його пасії завжди були незадоволені, і він кинув пошуки ідеальних відносин.

«Колись це зміниться», — сказав він сам собі і забив. Зараз його більше хвилювала проблема з Нічним Мисливцем.