Дволикі

6. П'ять тижнів персонального пекла

Здорова людина не знущається над іншими. Мучителем становиться той, хто переніс муки.
Карл Юнг

— Пане Кім, я можу з вами поговорити?

          Дзвінок не став для Намджуна великою несподіваністю, але він не думав, що почує його так швидко. Голос Сокджина упізнав одразу, хоча той звучав достатньо напружено, схвильовано і нібито як в іншому тоні.

          — Чим я можу допомогти? Щось трапилось?

          — Я зараз недалеко від вашого офісу… Ви раптом не…

          — У мене як раз обід, тому я із задоволенням поспілкуюсь з вами у кафе по— сусідству. Воно на вулиці одне, тут зовсім поруч.

          На іншому дроті  почувся полегшений видих, і співрозмовник запевнив, що приїде туди через декілька хвилин. Намджун встав зі столу і підійшов до дзеркала, підправив піджак, струсив невидимий пилок з рукавів, уклав окремі від зачіски прядки і посміхнувся. Потім подумав і зняв окуляри, все одно у них немає сенсу, зір у нього майже стовідсотковий. Тепер ідеально.

          — Хосок!

          Двері кабінету миттєво відчинились і з’явилась фізіономія помічника, яка посміхалась.

          — Ти щось хотів, хьон? Чай, кава чи чогось міцніше?

          — Залишаєшся за головного. Нікого не впускати і не випускати, поки я не повернусь.

          — Є, сер! –жартівливо віддав честь хлопець і провів поглядом фігуру керівника, яка віддалялась.

          «Закохався, чи що?» —  знизав плечима Хосок і витріщився у монітор, насупивши брови і зосередженого обмірковував, як перейти на новий рівень у грі. Робочий день у нього проходив доволі нудно і в неробстві. В цілому, час йде, зарплатня капає, про ще мріяти?

          — Дякую, що погодилися зустрітись зі мною в обідній час, пане Кім.

          Сокджин стримано кланяється, і Намджун мигцем окидає поглядом його фігуру. Як і в минулий раз, одягнений він був з голочки: модний сірий костюм у темну тонку лінію, біла сорочка, застібнута під саме горло, і краватка у тон ліній на костюмі. На лівому зап’ясті дорогий годинник. Темне блискуче волосся задавалося б недбало, але вишукано укладені, відкриваючи високого лоба. Вигляд показового бізнесмена псувала тільки фрівольна довга сережка у лівому усі, що ніби натякала: «Мені все одно на нудні правила, я і так шалено успішнй». Хоча ні, його ніщо не могло зіпсувати. Вклонившись у відповідь, психолог жестом запросив чоловіка до столу.

          — Без проблем. Підозрюю, для цього були важливі причини.
          Вони замовили каву і дві булочки з корицею, усміхнувшись однаковим уподобанням. Потім Сокджин тяжко вдихнув, збираючись із духом, подивився на психолога і одразу пішов до справи.

          — Не знаю, що мені робити. Чимін… я дуже хвилююсь за нього. Мені здається, він хоче закінчити життя самогубством.

          — Звідки такі думки?

          — Після сеансу терапії все погіршилось. Спочатку він ніби замкнувся ще більше. Із кімнати не виходив, не хоче зі мною зайвий раз поговорити, але ж він і так мало розмовляє останнім часом. Сидить і дивиться у порожнечу, а ви бачили його погляд – наче він вже помер. А був таким теплим і життєрадісним хлопчиком…

          Зневажено закривши обличчя руками, Сокджин зажмурився, а потім із силою почав натирати скроні, здавлось, він ледве стримує емоції, щоб не заплакати чи не почати істерику.

          — Що саме трапилось? –співчутливо спитав Намджун, підозрюючи, що історія на цьому не закінчується.

          — Це так жахливо… Може, я помиляюсь? Останнім часом я ні в чому невпевнений…

Сокджин почав розповідати, як Чимін розбив графин, потім тримав у руці уламок, як впивалося гостре скло у шкіру і лилася кров, як він боїться залишити його одного навіть ненадовго, уходячи з дому перевіряє усі речі і скриньки, а ножі запирає у шафі на кухні.

          — Одного разу я можу щось забути чи пропустити, і тоді… О, Боже, я після цього не зможу жити! Що мені робити, пане Кім?

          «Їх точно зв’язують непрості відносини», — подумав Намджун і подумки поставив помітку розпитати про це детальніше. Не дуже гарно лізти настільки глибоко у чужі відносини, але якщо від нього хочуть допомоги, то потрібно потерпіти. І, судячи з усього, Сокджин готовий вивалити всю брудну білизну, тільки щоб допомогти цьому хлопцеві. Ця думка трохи неприємно кольнула, психолог сумно подумав, що заради нього ніхто і ніколи так не старався, хоча він неплоха людина. В цілому, оточуючі можуть думати інакше.

          — Негативний результат після сеансу – також результат. Було б гірше, якщо б він ніяк не відреагував. Ми витягли його із зони комфорту, в якій він довго ховався, і отримали негативну реакцію. Це гарно.

          — Справді? –у голосі чоловіка була чутна надія.

          Намджун кивнув. Сокджин виглядав зовсім зневіреним і був готовий повірити усьому, тому стоїло б додати, що тепер все ж таки було б необхідним доглядати за хлопцем більш детальніше, але потім передумав, не став лякати зараз. Є ще багато важливих моментів.

          — Для початку розкажіть, що сталося з ним. Та інформація, яку ви мені дали, недостатньо.

          — У тому то і справа! Я сам не знаю, що трапилось! Чимін нічого не розповідає. Точніше, він стверджує, що нічого не пам’ятає. Але в такому. випадку, що так сильно змінило його? Якщо він нічого не пам’ятає, то чому…

          Залпом допивши каву і не доторкнувшись до булочки, чоловік продовжив:
          — Коли Чимін зник під час концерту, я сильно злякався і відразу підняв тривогу. Розумієте, він дуже сильно чекав на цей останній виступ, була створена особлива програма, він готував незвичайний подарунок своїм прихильникам. Він не міг втекти більше, ніж на місяць, і нікого не попередити, він взагалі не міг втекти! Це неможливо! Хоча агентству було все одно на деталі, вони вигадали зручну легенду для того, що трапилося, навіть не дізнавшись деталей, і повернули все так, щоб зберегти репутацію.

          Сокджин заглибився у подробиці, пояснюючи, що, не дивлячись на свою популярність і на те, що йому багато дозволялось, Чимін був доволі відповідальним і ніколи б не підвів свої прихильників. Він був просто схибленим на своїх прихильниках, дорожив кожним з них. І сто відсотків не втік би, не попередив свого менеджера, якому довіряв майже як собі. Сокджин не просто дивився за ним майже усе життя, вони досить близькі і довіра між ними абсолютна.

          А тут хлопець раптово зник, не взявши із собою свій улюблений портфель з речами, який зазвичай усюди таскав, і залишав біля дзеркала смартфон і гаманець. Чи не дивно?

          Коли через п’ять тижнів Чимін повернувся. То Сокджин його не впізнає. Його ніби замінили: худий, блідий, з такими синцями під очима, наче не спав цілу вічність. Абсолютно божевільний погляд і зовсім неосудна поведінка. Він кричав, плакав, благав Сокджина сховати його подалі від людських очей. Він сховався у куток своєї кімнати і нікого не підпускав, а коли до нього наближались, то його крики перетворювались у нелюдське виття. Все ще сподіваючись, що Чимін прийде у себе, і намагаючись потайки зберегти це від ЗМІ, Сокджин вирішив не звертатись до лікарів, тому що це скоріш за все закінчиться погано. Чиміна одразу  забрали у психлікарню, перетворивши його у овоч і назавжди зламавши йому життя.

          Не розуміючи, у чому справа, і страшно перелякавшись, менеджер визвав одного свого знайомого лікаря із Малайзії. Той завдяки щасливому випадку був у Сеулі, тому швидко приїхав і допоміг трохи розібратись у ситуації.

          Силою накачавши Чиміна заспокійливим, він роздивився його і повідомив що хлопець виснажений, зневоднений і, судячи з усього, підвергся насиллю. На тілі було багато нових і старих синців, безпечних, але їх кількість лякала. Аналіз крові показав наявність великої кількості рогінполу і ще якогось невідомого препарату, визначити який не вдалося.

          — Його ґвалтували? –лякається Намджун, прервавши розповідь менеджера. Рогінпол має репутацію «наркотика ґвалтування». У нього навіть волосся на потилиці дибом було від однієї думки, що над цим хлопцем могли знущатись доволі довгий час. Людям вистачало одного разу, а не п’яти тижнів, щоб після піти і покінчити життя самогубством… Недивно, що він так сильно змінився. Як він взагалі з глузду не з'їхав?

          — Ні, сексуального насилля не було. Ну, чи була якась інша форма, може, просто фізичне знущання. Рогінпол дійсно зазвичай використовують ґвалтівники, а жертви потім не пам’ятають. Що з ними трапилось.

          — Звідси і провали у пам’яті. Якщо йому його давали довго і регулярно, можливо, у великих розмірах, то він навряд згадає, що трапилось. Навіть із допомогою гіпнозу. Але, судячи з усього, Чимін все ж таки щось пам’ятає, хоча підсвідомість і прибрало частину спогадів, залишивши лише захисну реакцію на певні дратівники.

          Уже у котрий раз зітхнув, Сокджин розвів руки:
          — Очевидно, так і є. Не знаю чим йому допомогти. Я не хочу, щоб він залишався чокнутим соціопатом. Я хочу назад мого плюшевого Чиміні, його сонячну посмішку та щасливий сміх. Нині він не може і не хоче нормально контактувати з людьми, до нього не можна торкатися, бо це викликає напади. Але ці напади дивні, — Сокджин забарився, підбираючи відповідні слова, замовк.

       — Що ви маєте на увазі, говорячи «дивні»?

       —  Не знаю як пояснити. Іноді йому просто стає погано, на зразок панічної атаки, а іноді… Думаю, ви побачите самі, коли продовжите спілкуватися з ним. Він буває досить уїдливий і агресивний. І він ніби порожній усередині: їсть, п'є, дихає, але свідомість його десь далеко—далеко… Наче він і не він зовсім…

      Якщо це зауважив Сокджин, то психолог і поготів. Він одразу звернув увагу на погляд хлопця, такий лякаючий і темний. Злий…

      «Злий… Злий і бездушний. Що ж твориться в голові у людини з таким поглядом? — подумки повторив Намджун і здригнувся від думок, що нахлинули. Раптом пазли почали складатися, вимальовуючи страшну картинку. —  Не може бути!»

      Намджун подивився на обличчя молодого чоловіка, що сидів навпроти, на те, якою надією горіли його очі, і не міг повірити в свою здогад. Він відмовлявся її приймати, не хотів навіть думати, що таке можливе. Йому потрібно ще раз побачити Чиміна, щоб перевірити та підтвердити, або спростувати свої думки. Потрібно побачити, бажано прямо сьогодні, а ще краще – прямо зараз.

       — Сокджин— щі… Чи можу я поцікавитися? — той запитливо підняв брови і охоче кивнув. — Які стосунки пов'язують вас із Чиміном?