Немає більше страшного свідка, більш моторошного обвинувача, ніж совість, яка живе у серці кожної людини.
Полібій
Вечірка вдалась чудовою, а ось ранок не завдався по всіх напрямках. Юнгі снилось, що його залишили значка, бо він так і не зміг спіймати серійного вбивцю. Через це довелося звільнитись з роботи, тому що зганьбив увесь відділок, бо він бездарний і непотрібний; грошей на житло не залишилось, і тепер він блукає вітряними вулицями Сеула, забираючи цигарки у людей. І, як на зло, ні один із них не курив м’ятні…
Але через мить декорації змінюються, минаючи логіку і фізику, так, як це зазвичай і буває уві снах. Ось він вже стоїть під дощем, у темноті, мерзлякувато кутається у куртку, яка зовсім не гріє, а через дорогу, у світі одного ліхтаря, стоїть худенька дівчина у повітряній білій сукні. Зап’ястя й щиколотки у неї переплетені білими стрічками, кінці який тягнуться до самої землі і зникають десь у темноті вулиці. Довге волосся спадає з плечей і скриваються в численних воланок сукні. Здається, їй зовсім не холодно, а зв’язані руки і ноги не завдають їй болі. Вона наївно і трохи безглуздо посміхається.
Детектив жмуриться, вдивляючись, і раптом помічає, що за нею здіймається чорна фігура, в руках якої знайомо блищить сталь. Він одразу здогадується, що це, але не встигає нічого зробити, тому що ноги його перетворилися на коріння, а сам він наче крижана статуя – не вдихнути, не поворохнутись.
Фігура протягує руку, хапає дівчину за волосся, змушуючи закинути голову назад і оголити горло, і через мить гострій ніж розсікає ніжну плоть. Кров ллється через поріз так сильно, що перетворюється у нескінченній потік, миттєво фарбуючи білий одяг, стрічки і розтікаючись чорнильною плямою під ногами. Широка рана, що розкрилася здається ще одним ротом, відчиненим у злій посмішці. Дівчина б’ється в агонії, її колені і лікті раз у раз згинаються у рваних судомах, ніби вона танцює божевільний танок. Вбивця міцно тримає її за волосся, наче ляльковод тримає ляльку за нитки, і дивиться чорними провалами очних ямок прямо на Юнгі:
— Це не твоя провина. Її смерть на твоїй совісті. Це ти її не врятував. Ти нікчема, яка не здатна нікому допомогти.
А потім була різка трель дзвінка і пробудження у холодному поті. Юнгі ще ніколи в житті не було так лячно, він ще ніколи не почував себе так погано і безпорадно. Він довго не міг прийти в себе, борсаючись у ліжку і намагаючись виплутатись із простирадла, а телефон вийшло знайти лише коли дзвоник заграв вдруге. На екрані з’явивилось дратівливе «Кім Техьон», але у цей раз він подумав, що помічник ніколи не дзвонить так рано без усілякої причини. На мерзенне почуття біди, що наближується, нашарувалось ще одне, осів у роті металевим присмаком. Прийнявши дзвінок, він приклав трубку до вуха. Голос по інший бік був розгубленим і якимось приреченим:
— Сонбе, приїжджайте скоріш. Він знову вбив…
ВИ ЧИТАЄТЕ
Дволикі
FanfictionПсихічний стан Чіміна погіршується, але він воліє не бачити цього. Тим часом, на просоченому дощем обличчі Сеула, все частіше з'являються криваві плями - послання невловимого серійного вбивці. І поки всі ховаються під масками, щось приховуючи, п...
