Дволикі

19. Безхатько і троянда

Сильні страхи часто породжують смертельну ненависть.
Сократ
         
          Ближче до світанку гості втомлюються і потихеньку починають роз’їжджатись. Пані, фізично і морально задоволена Чонгуком, не дочікуючись ранку, їде, залишивши пристойні чайові. Стільки грошей хлопець ще ні разу не отримував, але раптовий заробіток його не сильно радує, навіть дратує. Він, втомлений, тихо сидить у костюмерній і п’є безалкогольний мохіто, роздумуючи про того самого красивого незнайомця. Образ блондина стоїть перед очима, затьмарюючи будь— які інші мислі, а фантазія наполегливо підкидує картинки непристойного змісту: замість нахабної пані, Чонгук тримає у руках незнайомця, нишпорить по його тілу спритними пальцями, змушуючи здригатися, вигибатись і просить не зупинятись. У паху неприємно тягне. Жінка, не дивлячись на свої обіцянки, звісно, не прийняла якихось спроб полегшити його напруження, лише поблажливо усміхалась, відчуваючи, як чужий член упирається їй у поперек.

          «Якщо б ця сучка знала, про кого я фантазував у той момент, і що встав він у мене не на неї, їй було б не так радісно», — злорадствує Чонгук, радіючи свої маленькій помсті, але  при цьому все одно відчуваючи гіркоту і занепокоєння на душі.

          Він вперше задумався,  що трохи загрався, і це почало напружувати. Скільки ще без наслідків продовжиться подібне таємне життя? Скільки ще йому прийдеться порушувати власні принципи, протистояти власним бажанням і приховувати справжню сутність від брата та батьків? У нього немає друзів, немає коханої людини, немає того, з ким можна поділитись хвилюваннями. Є лише ідеальний образ, який він придумав сам собі у голові. У нього все неправильно.

          «Було б непогано отримати того хлопця. Він такий… такий…» — Чонгук запнувся у власних думках, тому що не зміг підібрати слова. Погляд незнайомця манив. Його губи, довгі пальці, поправляючі волосся чи смикаючі між ключиць  камінчик на ланцюзі – все це бачилось Чонгуку чимось несправжнім, казковим, саме таким, як він нафантазував собі давно. А тепер раптово його фантазія ожила, але він їй зовсім не цікавий. Все пішло не за сценарієм і страшно дратувало.
          — Я недостатньо гарний, щоб тобі сподобатись? –прошипів Чонгук тихо і злісно зжав склянку в руці, навіть пальці побіліли. –Зарозумілий виродок. Ти пожалкуєш.

          Злість і спогади – це все, що залишилось у його розпорядженні.

***

          Ця ніч дійсно виявилась незвичайною по всім статтям. Коли пані нарешті поїхала, Чонгук зміг видохнути з полегшенням і прийнявся ходити по залі, і потім став свідком дивної сцени.
         
          Він увесь час намагався виявитися ближче до блондинчика, але той його ігнорував з ледь не кричущою байдужістю, не удостоївши навіть єдиним словом і відправляючи геть зневажливим рухом руки. Навіть коктейль з його рук не взяв, зате був вкрай ввічливий з дівчатами з персоналу і так само люб'язний із двома досить дорослими леді, в компанії яких знаходився. Неважко було здогадатися — мужики його не цікавлять, можливо навіть викликають огиду, але Чонгук чесно намагався йому сподобатися, і кожна невдача різала його, наче гострий ніж.

      Незнайомець приділяв багато уваги одній із жінок, з якою вельми весело проводив час, доки до зали не з'явився непроханий гість. Цей чоловік попрямував до столика, за яким спостерігав Чонгук. Почалася словесна суперечка, чоловік розійшовся не на жарт, почав кричати і, коли блондин підвівся з— за столика, накинувся на нього з кулаками. Той перекинувся назад на диван, схопився за обличчя, а коли відібрав руку, то його губи були забруднені в крові.

      У Чонгука перехопило подих, а очі застелила червона пелена, він кинувся на допомогу, але до цього моменту вже прийшла охорона і вивела призвідника геть. Жінки деякий час клопотали у постраждалого, потім вони втрьох залишили заклад. Чонгуку вдалося на кілька хвилин прослизнути надвір і простежити за ним. Хто б міг сумніватися, що та ретромашина належала саме йому! Сівши в авто, трійця поїхала, а хлопець повернувся до клубу. Працювати сил більше не було, тому він засів у костюмерній, вдаючись до похмурих думок.

       —  Втомився? — Седжин підходить безшумно, але Чонгук все одно заздалегідь його почув, хоча й не подав виду. — Ти сьогодні чудово попрацював. Пані Нам у захваті від твоїх здібностей і тепер точно співпрацюватиме з керівництвом.

       — Мені доведеться її розважати? —  беземоційно питає хлопець, розглядаючи листочки м'яти на дні келиха.

      Вчитель здивовано піднімає брови.
       — Мені здалося, що вона тобі сподобалася.

       — Звісно, ​​— Чонгук усміхається, квапливо обмірковуючи відповідь. Йому варто бути обережним із словами. — То був цікавий досвід. Просто наступного разу потрібно вигадати щось оригінальне, щоб їй швидко не набриднути.

       — Не хвилюйся, ти не повинен перебувати тут щоразу. Але мені здалося, що твій настрій зіпсувався. Вона сказала тобі щось неприємне?

      Піднявши голову, Чонгук все ж таки дивиться на чоловіка, відзначаючи на його обличчі непідробне переживання. Іноді йому здається, що така турбота з боку чужої людини виглядає надто фальшиво, але причепитися як завжди нема чого — вчитель настільки ідеально— щирий, що навіть гидко. Седжин на перший погляд просто уособлення доброти та наївності: він вірить усім студентам, навіть коли йому відверто брешуть, він завжди піклується про своїх підопічних, цікавиться їхнім станом здоров'я, сім'ями, проблемами та всіляко всім допомагає. Він знає все і про всіх, йому начебто не щастить з пошуком майбутніх айдолів, але він ніколи не помиляється, коли потрібно попросити одного зі студентів про допомогу або підкинути певну роботу.

      Вчитель ніколи не попросив би Сойон прийти до такого клубу. Він не попросив би Хосока, якби той навчався в нього, і сотню інших своїх підопічних. Але він вгадав з Чонгуком і з Джунки і, напевно, ще з десятком таких ось порочних і здатних на що завгодно. Чонгук ніколи не думав про це, але зараз йому стає ніяково.
«Хто ж ти насправді, сонсним?» — питає він сам себе, а вголос каже:
       —  Ні, вона чудова жінка. Смачна, — і лицемірно облизує губи, згадуючи гіркоту, що й досі переслідує його.

       —  Я бачив, що тебе зацікавила бійка, —  Седжин впивається поглядом у Чонгука, вишукуючи на його обличчі зацікавленість, але, не знайшовши жодних емоцій, розчаровано повертається обличчям до зали. — Досить проблемний тип, але Директор заохочує його присутність — літні багаті німфоманки злітаються до цього жигола, як мухи на мед. Їм розвага клубу гроші.

       — Як так вийшло, що чоловік однієї з клієнток також потрапив до клубу? — Чонгук намагається максимально абстрагуватися від образу білявки та говорити про інше.

       — Ох, ця подружня пара давно має членство в клубі, і обидва регулярно ходять «ліворуч», при цьому вони чудово знають про пригоди один одного. Не знаю, що того разу знайшло на пана Чхве, але вмазав він цього красеня непогано, — Седжин сміється, а потім дивиться на годинник і простягає руку до Чонгука: — Вставай. Поїдемо вже, тобі за три години на пари.

      Чонгук хапається за міцну долоню, і вчитель з такою силою тягне його на себе, що він не утримується на ногах і врізається обличчям у широкі м'язисті груди. Чоловік посміхається, тріпає його по волоссю, а потім розвертається і йде геть. Не кажучи ні слова, хлопець вирушає слідом за ним, вперше почуваючи себе ніяково — чомусь він ніколи не звертав уваги на те, наскільки вчитель високий і міцний, ніби зітканий із сталі. Чонгук на його тлі неначе пигалиця — двома пальцями розтерти можна.