Серце Вартового

Розділ 13

Наступний ранок після нічного інциденту, як і припускала, потопав в мовчазній напрузі.

По-перше, між мною з Локі продовжувалася вже традиційна ранкова тиша. А повставали ми, якогось біса, ще й на світ не займалося. Локі сходив в ресторанчик на розі, де вже бігала Мікелла, подаючи сніданки. Можливо, не тільки Дін вхопив за те, що я виходила. Поки приймала душ, хлопець приніс їжу.
По-друге, пекельний головний біль, здавалося, незабаром зруйнує мій і без того страждаючий мозок, не кажучи вже про череп, котрий вже пережив достатньо травм. Я прямо відчувала, як по кістці повзуть тонкі тріщини, крізь які пробирається отруйний біль.

Ця гра в мовчанку добряче дратувала, та ще більше дратувало незнання. Що говорити в таких ситуаціях, щоб не зробити ще гірше? Здається, Локі теж не знав. Вчора ми чудово розуміли одне одного без слів, а зараз від цього ніяково та якось бентежно водночас. Знову ж, ми обидвоє пам'ятали, чим подібне закінчилося минулого разу. Варто було вбити його, поки мною не оволоділо чергове особливе чуття.

Я підхопила горня з кавою і, уникаючи його погляду, пішла в кімнату. Здається, Локі навіть здивувався, що гарячий напій не опинився у нього на голові.

Що це?

Погляд зачепився за щось незнайоме, чого тут раніше не було. Я невпевнено наблизилася до комоду, на котрому раніше стояв лише самотній пейзаж в білій рамці. Квіти. В високій скляній вазі ряснів букет світло-рожевих ірисів. Торкнувшись шовкової пелюстки, провела кінчиками пальців вниз по стеблу. Живі. Згодом по шиї пробіглися мурахи: буквально за декілька секунд до того, як пролунали тихі кроки.

— Квіти, — прошепотіла я і озирнулася. На губах Локі майнув натяк на усмішку, і він кивнув. — Іриси.

Знову кивок. Мої улюблені квіти. Я повернулася назад до букету. Які гарні.

— Як ти взнав?

Мозок почав позмінно підкидати моменти, коли він міг дізнатися про мою любов до ірисів. А може, це просто співпадіння? Тоді чому в кожному з чисельних букетів, що займали усі можливі поверхні в моїй кімнаті в маєтку, були іриси? Коли милувалася ними, якось навіть не замислювалася, хто їх приносить, і чому там завжди були іриси.

— Тоді в таборі...

Раптом згадалася гра з м'ячиком коло багаття. Рейвен полюбляє троянди, Кортні фіалки, а Пітер верблюжі колючки... так сказав Кай, коли нашому Різнику зненацька кинули м'яч. А я іриси. Знову повернулася до Локі.