Серце Вартового

Розділ 6

Лезо ножа виблискувало в місячному сяйві, немов найдорогоцінніший камінь в світі. Незважаючи на це, обличчя гостя і далі ховалося у тінях. Коліна впевнено втискалися в ліжко, як і руків'я зброї в долоню. Він невпевнено наблизився, і рука за інерцією сіпнулася вперед. Нутрощі розчинилися в повітрі, залишаючи тіло на поталу цій людині. В кімнаті запахло страхом.

По контурам фігури можна було здогадатися, що це чоловік.

— Не наближайся! — гарикнула я.

Нічних відвідувачів у мене не траплялося за увесь час в цьому місці, тому це... насторожувало. Я знала, що від батька можна очікувати будь-чого, але такого?

Однієї секунди зволікання вистачило, щоб він різким рухом вибив ніж з долоні, схопив мене за руки і, завівши їх за спину, повалив животом на ліжко. Я навіть не встигла пискнути. Пітер сто років насміхався б наді мною, якби дізнався. В такі моменти починаєш шкодувати, що для перестрахування не вкрала два ножі.

Обличчя вперлося в матрац, і довелося повернути голову вбік, щоб мати можливість дихати. Міцні руки з такою силою втискали власні долоні в поперек, що будь-який найдрібніший рух завдавав болю. Може, закричати?

Він схилився. Спиною відчувала його тепло. Яким там прийомам вчило те зрадницьке лайно, щоб вибратися з такого положення?

— Звідки в тебе ніж?

А щоб йому пусто було! Від звуку низького голосу серце пропустило удар. Накотивший страх миттєво замерз, і крижана кірка тріснула, випускаючи назовні щось гаряче і смертоносне.

— Якого дідька ти тут робиш в таку годину?!

Локі сильніше втиснув мене в ліжко, і я загарчала від злості. Хіба недостатньо погрожувала йому?

— Повторюю востаннє, звідки ніж?

— Викували лісні ельфи і принесли в дар! Звісно ж з кухні!

Локі перемістив руки на мої стегна і перевернув на спину. Перед очима попливло від таких різких переміщень. Диявол, як можна було не впізнати його?! Може, це дійсно правда, що чим довше не бачиш людину, тим швидше забуваєш її? Хоча ми не бачилися менше двох тижнів, а друзів від мене відділяли аж два довжелезні місяці. Сподіваюся, все ж таки це не так працювало.

І ось тепер Локі нависав наді мною, як хижак над здобиччю. Як я могла так схибити?

Вже тепер я чітко бачила світло-сірі, майже безбарвні, очі, що переливалися в сяйві місяця, високі гострі вилиці і довжелезні вії. Рейвен за такі б вбила. Темна футболка дозволяла полюбуватися м'язистими руками. Не те щоб хтось збирався любуватися. Та найбільшим потрясінням стало його волосся. Коротенька армійська стрижка додала кілька сантиметрів в довжині, завитки неслухняно стирчали в різні боки і... змінили колір? Він перефарбувався? Може, це така гра світла? Я не могла відвести погляд, в якийсь момент навіть захотілося доторкнутися. Чорт забирай, доторкнутися?! Тессо, тримай себе в руках.