Розділ 5

16 6 15
                                    

Здається, очі вирішили познущатися наді мною, тому що це не могло бути правдою. Він стояв на відстані витягнутої руки, я могла бачити блиск в темних очах, торкнутися гострих вилиць, вдихнути властивий лише йому аромат.

— Адріан, — прошепотіла я, роблячи крок вперед.

— Я знайду тебе. — Темрява поглинула його й так тихі слова. Адріан був таким відстороненим, якимсь несправжнім.

— Не розумію.

Серце стислося до розміру родзинки. Похитавши головою, я побігла до нього. Ноги видавалися ватяними. Геть коло цілі мене зупинила невидима перешкода. Хлопця від мене відгородила прозора стіна. Адріан приклав долоню до неї, і його обличчя осяяла легка усмішка.

— Обіцяю.

Я притиснула долоню до холодного скла, та, заприсягаюся, відчула тепло його руки. Раптом Адріан почав розчинятися в повітрі. Зрештою темрява поглинула його, а потім і мене.

— Адріан!

Я з криком підскочила на ліжку. Вся в холодному поту. Волосся вологою завісою впало на обличчя. Серце калатало зі швидкістю тисяча ударів в секунду. А долоню досі пронизувало тепло.

— На щастя, його похмурої фізіономії тут немає.

Голос Локі був безрадісним. Він сидів в кріслі коло мого ліжка, руки тримав на підлокітниках. Та я вже якось прокидалася від схожого доторку. І зараз майже не залишилося сумнівів про факт його присутності в домі Грегорі. Дідько, та він навіть міг мати свій запасний ключ. Та що він там робив? Хіба не вистачило присутності одного зрадника?

А ще у мене знову стиснулися всі нутрощі, на язиці відчувався присмак відрази, котрою палав якийсь бідолаха. Слава Богу, Адріан йому вже допоміг.

— Скільки я так?

Спробувала припіднятися, та в голову ніби вбили цвях, і все, на що вистачило сил, — міцно зажмуритися і завмерти на місці.

— Сім годин.

Прокляття.

— Більш ніж зазвичай.

Голос звучав так, ніби я наїлася битого скла, перемішаного з болтами і шурупами.

Зазвичай я відключалася на три, максимум чотири години. Якщо так піде й далі, то буду падати замертво після спроби запалити свічку і спати цілу добу. А на мене попереду ще чекає випалення немаленької діри в металевій огорожі.

Серце ВартовогоWhere stories live. Discover now