Серце Вартового

Розділ 24

Увесь день після появи Едді Айліен зі старійшинами, зачинившись в одній з кімнат замку, створювали план по захисту наших життів. Сенер нарешті дірвався до телевізора, а Річард з Дарреном та Марлі декілька годин тому поїхали за продуктами.

Я увесь цей час провела з Едді, чекала, коли брат нарешті прийде до тями. Від тиші, що заповнювала кімнату, стіни почали тиснути на череп, погрожуючи розпочати напад клаустрофобії. Голова нила, а кінцівки заклякли від багатогодинного сидіння на незручному стільці. Я потягнулася, піднялася і впала після першого ж кроку.

— Лайно!

Нога настільки затерпла, що не втримала мене в вертикальному положенні. Усе це супроводжував звук, ніби на підлогу жбурнули тушку мертвої тварини. Немаленької такої тварини. Я кашлянула від пилу, що злетів в повітря з підлоги, і подригала ногою в спробі повернути її до нормального стану.

— Що ти робиш?

Голос Едді був таким тихим і хрипким, що без сліз не послухаєш. Та водночас це був найкращий звук, що чула за усе своє життя. По тілу тремтінням пробігла хвиля полегшення. Я поповзла по підлозі і видерлася на ліжко, м'якшим за яке був навіть стіл в головній залі.

— Нога затерпла, — пояснила я, скидаючи волосся з обличчя. — Як ти почуваєшся?

— Ніби мене побили ногами, декілька разів проштрикнули ножем, прострелили, і те не до кінця, і звісно ж потім цю злощасну кулю вийняли.

— Рада, що Пітер не вилучив твоє почуття гумору разом з кулею. — Я слабко посміхнулася і стиснула його долоню. — Я страшенно перелякалася.

Аура на його грудях набула інтенсивнішого відтінку, а до щік поступово повертався здоровий рум'янець. Брат стиснув мою долоню у відповідь і майже непомітно ковтнув.

— Про волосся навіть не питатиму, проте твої очі... Чому вони чорні?

На коментар про волосся я відповіла голосним пирханням, сподіваючись, що брат віднесе це і до очей. Але ні. Едді насторожено вдивився в моє лице, ніби намагався залізти в голову. Здавалося, ще трошки і його червоні очі просвердлять дві діри в лобі, щоб потрапити в мозок. Слава Богу, це всього лише мій брат, а не якийсь там Супермен з його очима лазерами.

— Для початку я б хотіла дізнатися, як ти тут опинився.

Едді зітхнув і дещо підтягнувся на подушці, при цьому на його обличчі відобразився увесь спектр болю, котрий він відчув при цьому незначному русі.