The last

втрата і втеча

Незрозумілий дивний шум та нерозбірливе бубоніння: це все що змогла розчути Яна, перед тим як насмілитися розплющити свої очі. Різкий біль пульсував у скронях дівчини. Розплющивши очі вона побачила перед собою Дарію, яка уже змочувала біленьку вату нашатирним спиртом. Брюнетка видихнула із полегшенням. Її все ж таки не закрили у підвалі після того експеримента містера Зла.

- як довго я лежала у відключці? - слабким голосом запитала Лучано, дивлячись у посіріоу від старості стелю

- Яна! - викрикнула кароока та кинулася до подруги - я так переживала, що ти більше не прокинешся

На її очах кольору шоколаду виступали сльози, що стосувалися по її щоках й палали на бетон їхньої "камери". 068 ледь помітно посміхнулася, аби Дарія не так сильно переживала за неї, хоча в той час як її куточки губ були в'яло припідняті вгору, тіло дівчини нило від болю.

- день

День. 24 години брюнетка лежала без свідомості, із величезним ризиком більше не прокинутися, після тієї бісової сироватки. Як би тоді склалася її доля? Її тіло б викинули кудись чи просто закопали б під першим ліпшим деревом? Адже тих, хто не витримував ці знущання або просто лежали у повній немочі, розстрілювали, а тіло мертвих виносили кудись за територію.

***
Півтора року у "в'язниці". Лучано, аби не збожеволіти почала вести настінний календар, як це роблять утриманці СІЗО: старим ржавим болтиком вона вирізала на коротенькі лінії. 1 лінія це 1 день, 3 лінії перекреслені поперек четвертою - 3 дні вона живе і ще до сих пір її не вбили.
Через це пів стіни у їхній камері було рясно-рясно заштриховано.

Металеві двері із гидотним скрипом відчинилися й у приміщення зайшов амбал, тримаючи у руках автомат калашникова РПК. Окинувши на подруг байдужим поглядом, він грубим голосом промовив:

- номер 067 та 085, за мною

Дарія та Яна швидко піднялися з підлоги ти вийшли у коридор слідом за охоронцем.

Проходячи по коридору до головних дверей, вони виходять на вулицю. Позаду дівчат ідуть ще двоє таких самих амбалів, як і той що веде їх. Єдине що їх відрізняло, так це деякі риси обличчя та їх ріст, а так вони були усі ідентичні, ніби на одному заводі виготовлялися. Хоча дивлячись на події майже двох річної давності, то можна зробити висновок, що їх усіх (охоронців) тренували та збирали разом, ніби ще за п'ять років до напасті ідіотської чуми.