The last

Вже ближче

Був уже вечір, коли підлітки нарешті дібралися до траси, що прямо, без сяких поворотів, вела до Вашингтону. Сонце вже давним-давно сіло і небо набуло кольору темно блакитного оксамитового полотна, на якому де-не-де виднілися зорі, а місяць вперто ховався за хмарами, показуючи тільки меншу половину свого сяйва. Чудова атмосфера, от тільки..

- до біса, - бурчить хлопець, б'ючи себе по ліктю, - клята комашня..

Це вже, певно, тридцятий комар, який вирішив поласувати кров'ю Галлагера, і ще більше цих створінь дзизщали над його вухом, наче вигукуючи: "Хей, бовдуре, ми тут!". Оо, як же він дратувався і, здавалося, що Ейдан за кілька годин, відколи сховалося сонце, перетворився на ходячу порохову бочку, яка дратувалася від усього: комарів, місць шкіри, які надто сильно чухалися, втоми і легкого голоду. По дорозі до своєї цілі, підлітки набрели на стару заправку і, під час перерви своєї подорожі, вирішили трохи оглянути місцину в пошуках якоїсь їжі, але, путнього нічого там не було, тільки якісь консерви, які вже давним-давно здулися і були схожі на здуті металеві м'ячики, й старі лахи якогось чоловіка, а точніше, то весняну куртку, великі штани з діркою на заді і кепку. Через те, що з усього цього "чудового набору" тільки куртка була в нормальному стані, здається, її колишній власник купив цю одіж не задовго до своєї власної смерті, адже на комірці не погано збереглася етикетка виробу: " «Магазин Луїджі» Куртка весняна. Вироблено в Канаді " і, а що ж добру пропадати, коли вона може принести користь? Тим паче, що куртка була із хороших матеріалів. Тому, та сама куртка, невідомого чоловіка зараз була на плечах в Лучано, яка тихо і мирно дрімала на спині брюнета.

Хотілося зупинитися і більше нікуди не йти, адже ступні невблаганно гуділи і відмовлялися крокувати далі, проте брюнет змушував себе рухатися вперед, повторюючи в своїй голові одну і ту саму фразу: "ше трішки і все". Хіба він слабак здатися, коли ціль так близько? Тим паче, що певною мірою від цього залежить життя дівчини.

За кілька сотень метрів уже виднілася гігантська вивіска, на якій було написано великими буквами назва міста: "ВАШИНГТОН". Стару бляху давно зруйнували дощі та інші погодні умови, змусивши її повністю покритися ржою та навіть прогнити.

- ще трохи, а тоді зробим перерву в якомусь магазині, - утішав себе юнак, підкинувши на собі спляче тіло сіроокої.

Із худорлявого живота почувся інстинктивний звук при згадці про магазини. Одразу згадалися старі часи, коли він з компанією ходив по сяких супермаркетах, де вони із запалом набирали повні три продуктові тачки з горбом, грузили це все в машину і спішили в посадку чи ліс, щоб влаштувати комфортні посиденьки з снеками, жареною на вогні картоплею і смішними історіями. Ех, ото тоді часи були. Зараз же, навряд чи можна щось схоже знайти в теперішніх магазинах, одні тільки здуті консерви і сліди від гниття колишніх фруктів, яке вже повністю вбралося в стелажі. Але, треба щось знайти поживне, на кшталт тих батончиків із заправки, які любив  Біл.. Біл.. довбаний зрадник.. Ейдана враз накрила злість на цього виродка, через що первинна потреба в їжі навіть відійшла вбік, а крок зеленоокого пришвидшився.

____________
🎀