The last

Добре не буду

Сонце вже майже досягло зеніту, не залишаючи найменшого шансу для білих хмар, що чимось нагадували розсіяну майже прозору цукрову вату в небі. Промені сонця, ледь помітні хмари й ідеальна блакить неба, яка коли збігалася з горизонтом набували світліших відтінків блакитного. Здається на ідеальний день для пікніка чи безтурботних розваг на березі якоїсь водойми, але

- трясця, - шикнув Галагер, перелазячи через кущ колючок

Гостра коричнева колючка залишила на його нозі, де закінчується штанина і починається "лінія" вже брудних і в певній мірі смердючих шкарпеток, червону лінію. Згадка про цю місцевість. Шикнувши собі під ніс, юнак із обережністю, наче якийсь спецагент, що виконує важливе завдання, викрасти якусь дрібничку чи папери і проходить пастку в коридорі у вигляді лазерів із сигналізацією. Одна помилка і завдання провалено.

- слухай, може я, - почала Лучано

- ану цить!

Сіроока зітхнула. Як же їй уже набридло так висіти, краще вже пішки йти крізь ті самі кущі, але він, певно, і слухати не схоче. Це було зрозуміло із його шипіння фразою "ану цить". Підперши рукою свою голову, тим самим сперши лікоть на широку спину Ейдана, вона вкотре ліниво оглядає місцевість.

- ти такий зануда, - позіхає Лукреція і чухає щоку нігтиком вказівного пальця

Мовчання

Він ніби ігнорує її і продовжує йти, оминаючи кущі дикої аличі, на яких тільки-тільки починали поволі жовтіти ягоди. Проте, всередині зеленоокий вже кілька разів пересварив свою дівчину за таку поведінку. Якщо є можливість, щоб вона не йшла пішки, то треба користуватися цією можливістю, а не крутити носом. Яка впертість з її боку. Але йому це здалося милим. Намагання шатенки бути такою самостійною змушує брюнета ще більше хотіти дбати про неї, а невеличкі суперечки породжують в його серці певний азарт щодо цього і тоді, якби він і задумувався би чи справді дозволити їй йти самостійно, відкинув таку можливість. Її брикання і маленькі задирання в його сторону радують його. Посміхнувшись на її обзивання, Ейдан легко підкинув її, аби вона трохи ожвавилася і щоб взяти її зручніше.

- ай! - Дівоче тіло дьоргнулося від його дій. - ти б попереджав, коли будеш так робити, - надулася Лу і рвано видихаючи.

- ні

- що? Чому?

Її тон набрав ноток нерозуміння, а тонкі брови трохи нахмурилися. Зірваний спокій потягнув за собою пришвидшений ритм її серця, що тепер, як божевільне билося в маленьких грудях настільки, що можна було відчувати, як це віддається приглушеним звуком у вухах