The last

Злий Джош (да, він ще не здох)

.
- який ще космодром?

Дівчина вирячилась на нього з повним нерозумінням. Так, вона його безумовно любила і була готова підтримувати в будь чому, але.. космодром? Ейдану може справді треба нормально поспати.. коли востаннє він спав більше чим 5 годин?

- Лу, люба, - він ніжно поклав свої долоні на її щоки, - щоб довго бути в космосі і не переривати дослідження, космонавтам робили спеціальну їжу, яка могла роками зберігатися і не псуватись.

Дівча нахмурило брови, намагаючись зрозуміти, що від неї хоче Галлагер:
- ти пропонуєш нам полетіти в космос? - вона зітхнула, - Ейді, тобі треба поспати, ти маєш втомлений вигляд і

- Лу, на космодромі є їжа, яка не псується, - перебив її юнак, пестячи її щоки

Сірі очі шатенки трохи розширилися. Точно! Як вона раніше не здогадалась..

- але, він дуже далеко, аж за містом..

- але лабораторія з заводом виготовлення їжі для космонавтів знаходиться набагато ближче і я знаю де, - зеленоокий посміхається їй і ніжно, наче боячись, шо своїм доторком розіб'є її на тисячі шматочків, залишає на дівочій щоці поцілунок

Лукреція тихо хихоче, відчуваючи ніжний лоскіт від його дотику, а також тепле відчуття на обличчі, через те, шо її щоки швиденько почали червоніти. Щоб він не помітив її реакції, вона швиденько утикається носом у його груди і обіймає хлопця за торс. Вдихаючи його змішаний запах, вона змогла розібратися трохи чим же пахне її партнер: це був легкий запах поту, невеличкі нотки сирості та ще чогось.. раніше Лу б відштовхнула таку людину, що так не дуже приємно пахне, але.. він був для неї дуже особливий.. рідний і коханий.. так, Ейдану однозначно не завадила б ванна, як і їй, але все ж..

- ходімо, моя люба сором'язлива дівчинко, - хихоче він, обіймаючи її за талію і ведучи в сторону тої самої лабораторії

                           ***

Чоловіки, одягнені в спеціальний одяг брудно корисневого та темно-зеленого кольорів, оснащені гвинтівками, відповідно патронами, кількома ножами та мотузками прочухували ліс у якому, по гіпотезі командира, могли б ховатися підлітки. Але йшов вже другий день, а вони так і не знайшли жодної зачіпки, що могла хоча б взагалі якось вказати, що ті дурні діти тут були.

- та вони, трясця, наче під землю провалилися!

В наметі на галявині пролунав глухий звук удару кулака по пластмасі. Під роздачу попав пластмасовий столик, на якому була розкладена карта всього лісу, лампа, яка дивилася електроенергією через чорний провід, підключений до акомулятора, такого самого, як стоїть в машині. Та шо казати, коли командир сам наказав дістати з однієї з машин цей 15 кілограмовий об'єкт енергії. Джош був злий, наче голодний дикий пес зі сказом в якого відібрали ласий шмат хорошого м'яса.. о, він був надзвичайно голодний.. голодний на малу дівку та того оприска, які шиють його в дурні.

- сер, наші люди активно та уважно перевіряють ввесь ліс, - почав якось заспокоювати його головний солдат, але в нього полетіла та сама лампа, яка освітлювала карту і була єдиним джерелом світла в наметі.

Чоловік не сидів ухилитися, адже містер Джош ще більше розлютився б, тому, він просто стояв, терплять не дуже приємне відчуття в лобі, адже саме туди прилетіла йому настільна лампа.

- ви, ідіоти, бездарні створіння, впустили їх тоді в каналізації, де схопити їх було найлегше! - Джош вже кричав на того нещасного. Його злість досягла аж того рівня, що на його шиї почати з'являтися вени, набираючись синім та фіолетовим забарвленням. - Якщо до наступного вечора ніхто не знайде і зачіпки, я вас всіх, до бісової матері, перестріляю!

Солдат кивнув головою, низько вклонився і непомітно нервово ковтнув. Він не хотів помирати таким чином.. так, його та інших солдатів відібрали для того, щоб вони в кінці-кінців вмерли, але ж не так рано.

- переклади це іншим. Вільно - холодно сказав Джош, спостерігаючи, як солдат швидко покидає його намет.

___________________________________________
Вам хоч цікаво це читати?