- Ох ... дуже цікаво ... - сказала дівчина намагаючись зрозуміти той факт що вона в минулому.
Страх за друзів був сильнішим, дівчина ледве стримувала себе, але біль в горлі тиснув все сильніше і сильніше.
Вона не могла використати свою силу прямо зараз. На її очах з'явилися сльози, руки почали тремтіти наче від холоду, вона намагалася знайти щось на що можна відволіктися.
- Агов ти чого? - Здивовано запитала дівчина поклавши руку на плече нової знайомої. - У тебе є родичі? друзі? чи батьки?
- Я ... я не пам'ятаю ... видно хтось дуже сильно хотів щоб я забула всіх ... - відповіла Місяць, витерши сльозу з щоки.
- Бідна ... не плач, пішли до мене - з ентузіазмом запропонувала вона - Я все одно живу одна, буду рада компанії
- Пробач, але не хочу напружувати тебе, ти і так зараз допомагаєш мені, дякую за допомогу
- Ой не кажи нісенітниці - з усмішкою відповіла дівчина вставши з лави і взявши Луну за руку повела у бік свого будинку.
За годину вони були у невеликому затишному будиночку.
Дівчина жила недалеко від центру, зайшовши всередину будівлі, нова подруга привела її на кухню.
Ніжно рожеві стіни на яких були картини пейзажів, на вікнах білі фіранки, стіл посередині та м'які стільці.
На столі лежала скатертина з вишитими квітами.
Плита для готування їжі , невеличкий холодильник та раковина.
На підлозі був бежевий килимок.
- Сідай тут – вказала на стілець дівчина.
- Гаразд... - тихо відповіла Луна , розглядаючи апартаменти.
- Ти не голодна? У тебе є сім'я? - Запитала Марі відчинивши двері холодильника.
- Ні, дякую, я не голодна - відповіла вона - Сім'я у мене є, але так вже вийшло що ми трохи розійшлися
- Вони тебе шукають?
- Швидше за все так, я не затримаюсь у тебе надовго обіцяю - сказала Луна , подивившись на дівчину.
Марі сіла навпроти підперши голову рукою.
- Шкода ... - З сумом відповіла вона - Поки ти не знайдеш сім'ю то живи у мене, я все одно одна ...
- Чесно, навіть не знаю чи погоджуватися...
- Залишись ненадовго - попросила Марі поклавши свою долоню на руку дівчини.
- Ех ... добре, залишуся, ти підкажеш де можна роботу знайти?
- Без проблем - з усмішкою відповіла вона - У мене є магазинчик квітів, і мені якраз потрібен працівник
- Хах буду шалено вдячна - відповіла дівчина усміхнувшись у відповідь.
Пізніше Марі показала новій знайомій її кімнату.
Вона була в блідо-рожевих тонах, односпальне ліжко, тумбочка на якій був світильник, шафа, крісло і стіл для письма на якому стояла ваза з тюльпанами.
На підлозі був круглий великий білий килим і два вікна з трохи жовтуватими фіранками.
Через деякий час після знайомства дівчина сіла на ліжко і протерла болюче місце.
- Потрібно повернутися додому ... - Тихо сказала вона подивившись на свої руки, а потім стиснувши їх в кулаки спробувала зробити портал але не вийшло.
Після двадцятої спроби дівчина впала на коліна та заплакала.
Вона повинна повернутися до них, вони її друзі і можна сказати, що сім'я.
Витерши сльози, Луна підвелась і підійшла до вікна.
На дворі майже вечір, вона не помітила як швидко пройшов день, нещодавно тільки лаялася з П'ятим у 2019 році, а тепер перебуватиме у 1960...
Після недовгих роздумів дівчина роздяглася і лягла на ліжко сховавшись ковдрою, обернувшись до стінки, вона мріяла повернутися додому.
З цими думками Лунарія заснула.
