– Клаус! Чому ти такий швидкий? - Наздогнавши хлопця запитала Луна.
- Ой! Вибач, задумався про батька - відповів хлопець.
- Щось трапилося? - Запитала дівчина.
- Таке відчуття, що над ним знущаються, я чув і бачив як вони спілкуються.
- Коли встиг? Так ще й без мене
- Вибач, я хотів сам поспілкуватися з ним
- І як?
- Ну, все вийшло так...
Хлопець не встиг продовжити слово так як його перебив Бен, який підійшов до них.
- Воу! Не думав , що знову вас зустріну , вбивці - єхидно сказав він підходячи ближче.
- І тобі привіт, ми не хотіли вбивати ваших-сказала Луна стоячи біля друга.
- Беніто ти чудово виглядаєш - з усмішкою сказав Клаус дивлячись на хлопця.
Він був одягнений у чорну водолазку та чорні джинси, волосся було зачесане назад.
- Спасибі – байдуже відповів він і подивився на дівчину. – Якщо ти не проти то я поговорю з твоїм братом – сказав Бен.
- Луніі він зібрався мене вбити - злякано сказав Клаус сховавшись за спину дівчини.
- Я не збираюся тебе вбивати заспокойся - спокійно відповів Бен, дивлячись на них.
- Клаусе, я буду поруч, якщо щось трапиться то я його заморожу або придушу - з усмішкою сказала вона.
- Справді задушиш? - з хитрою усмішкою спитав він.
- Заткнися...
- А ти візьми і заткни - грізно сказав він підійшовши ближче до дівчини тим самим дивлячись їй у вічі.
- Прям як парочка – з усмішкою сказав Клаус.
- Я просто хочу поговорити з твоїм братом, і ми не пара - сказав хлопець, подивившись на Клауса.
Дівчина відійшла, залишивши хлопців разом.
Сівши недалеко від них на лавочку у дівчини почервоніли щоки і серце забилося в шаленому ритмі.
Тим часом у чоловіків:
- Так і що ти хотів Беніто
- Не називай мене так, у мене до тебе питання щодо Луни
- Ти хочеш, щоб я тобі розповів про Луну? Ого і навіщо тобі? - з хитрою посмішкою запитав Клаус.
- Не задавай багато запитань, мені потрібні чіткі відповіді - розлютившись сказав він.
- Гаразд, не злись Беніто
- Ще раз так скажеш на мене вб'ю
- Зрозумів, що ти хочеш дізнатися?
- У неї є хтось? І звідки ви мене знаєте?
- Луна нещодавно почала зустрічатися з П'ятим, а знаємо ми тебе ще з дитинства
- Вона зі мною як спілкувалася? П'ятий, це той хлопчик у шортиках? - спитав Бен.
- Я обіцяв Луні , що більше нічого не скажу ні тобі ні П'ятому
- Говори поки що голову не зніс
- Вона любила тебе, всім серцем може бути і зараз, але визнавати це вона не хоче так як той Бен помер - відповів Клаус.
- Тепер зрозуміло, чому вона так дивиться на мене - з легкою посмішкою промовив Бен миттю подивившись на дівчину.
- У неї вже є хлопець, так що не лізь до неї
- Я зроблю так, як хочу сам
- Не роби їй боляче
- Той Бен любив її? – спитав він.
- Так, він ніжно називав Луну зірочкою, а ти будь добрий так не називай її
- Чому?
- Вона вб'є мене і тебе, тому не раджу – з незручною усмішкою відповів Клаус.
- Подивимося, якщо ти не проти, то я прогуляюся з нею - сказав хлопець підійшовши до дівчини - А ти йди додому
- Я не піду без неї, - сказав Клаус підійшовши і сівши поруч із Луною.
– Ви вже поговорили?
- Так мила - сказав Бен дивлячись на дівчину.
- З якого часу я стала милою? - здивувалася Лунарія.
- Мабуть, після нашої ночі - відповів він з хитрою усмішкою.
- Клаусе, притримай будь ласка мою рукавичку, я йому зараз всю фізіономію заморожу - розлютившись сказала вона знявши рукавичку і ставши навпроти хлопця дивлячись йому в очі.
- Зіронька розлютилася - сказав він не відриваючи погляду від дівчини.
– Як? Як ти назвав мене? - здивовано та трохи злякано запитала вона - Окрім мене, Клауса і мого Бена ніхто цієї клички не знав
- Я і є твій Бен
- Не вір йому, він змусив мене це розповісти, - сказав Клаус тримаючи в руках рукавичку.
- Віддай будь ласка рукавичку, я поговорю з ним сама - сказала Луна , забравши у Клауса свою річ тим самим не відриваючи свого погляду від Бена.
- Хочеш поговорити? - спитав Бен усміхаючись.
- Так - коротко відповіла вона - Клаус, будь ласка іди до готелю, я наздожену тебе
- Ти впевнена?
- Так
Хлопець пішов у бік готелю, залишивши їх разом.
