Повернувшись до будинку, дівчина та хлопець почали сперечатися.
- Поки вона єдина, хто хоч знає, через що станеться апокаліпсис!
- Якби вона знала, то допомогла б нам!
- Ти взагалі рідко думаєш?
- Придурок дрібний! - крикнула дівчина.
- Чому я досі з тобою розмовляю?
- Може тому, що я хочу вам допомогти!
- Нам не потрібна твоя допомога! якби не мій батько та не моя сім'я! я б уже вбив тебе!
- Ти ідіот! - закричала Луна , на її очах виступили сльози.
На крики прибіг Клаус і побачили, що П'ятий довів дівчину до сліз.
- П'ятий, не кричи на неї! - Сказав Клаус і підбіг до хлопця. - Вона нічого поганого не зробила!
- Не лізь туди, куди не просять! - Відповів хлопець - Для твоїх накурених мозкових звивин це складна інформація ... - сказав П'ятий і зник.
Тим часом дівчина переодяглася, обернувшись вона побачила перед собою П'ятого.
- О Боже!! - Вигукнула вона - Ти злякав мене, ти прийшов щоб ще більше познущатися?
- Так - сказав він стоявши напроти дівчини.
- Я не клоун тобі, пропусти
- Ні – коротко відповів хлопець.
- Чому?
- Не хочу
- Який ти не багатослівний, що ти хочеш?
- Пішли до нас в Академію
– Що? але ж ти проти?
- Я хочу, щоб ти залишилася ... з нами - ніяково сказав хлопець.
- П'ятий
- Це не обговорюється ... я сказав зайве, я не повинен був так з тобою розмовляти ... вибач
- Я не злюся, каву будеш?
- Колумбійський...
- Добре – відповіла дівчина і пішла на кухню за кавою.
Хлопець вирішив обстежити будинок поки вона робила йому каву, поки він ходив по дому, то побачив фото дівчини в такій же формі як і він.
- Луно?
– Що? - запитала вона.
- Ти з Академії?
- М? ти про що? - Здивовано запитала дівчина підійшовши до хлопця з кухлем кави.
- Ось фотографія на якій ти одягнена в нашу форму і до того ж стоїш поряд з нашим батьком – відповів хлопець, показуючи фотографію.
- Ти мене в чомусь підозрюєш?
- Так, підозрюю
- Це просто фотографія
- Ні, це не просто фотографія!
- Що ти хочеш?
- Хочу знати правду, - сказав хлопець дивлячись їй в обличчя.
- Ох ... давай пізніше - відповіла дівчина і зібралася йти.
- Стій! поки не поясниш, хто ти! нікуди не втечеш! - Сказав хлопець з'явившись навпроти дівчини.
- Ти не відчепишся?
- Навіть не сподівайся
- Добре, з чого почати?
- Яке твоє прізвище та повне ім'я?
- Лунарія Грізвон
- Які в тебе здібності?
- Я можу бачити мертвих, переміщатися в часі і телекінез, от і всі здібності
- Хм... непогано
- Так – відповіла дівчина і пішла на кухню.
- Чесно, ти спершу мені не сподобалася – сказав хлопець і пішов за дівчиною.
- Я знаю
До них підійшов номер чотири.
- Вже помирились?
- Так, мені запропонували жити у вас – сказала дівчина сівши за стіл.
- То це чудово! - Вигукнув хлопець обійнявши подругу.
- Частіше бачитиму - сказав Бен, дивлячись на всіх.
Луна зібрала речі і пішла з хлопцями в академію, всі як не дивно з радістю прийняли її.
Клаус показав кімнату дівчини.
Сірі шпалери, килимок на підлозі, дві картини на стіні, стіл для письма з червоного дерева.
Два вікна, ліжко двоспальне та шафа.
Пізніше вони сиділи на кухні і знову готувалися до апокаліпсису.
Бен дивився на дівчину згадуючи приємні моменти, він хотів також як і Клаус, обійняти її.
