Лаванда

4.

Карен знову відчитала мене за те, що я спілкуюся з Лейном.

— Почни  витягувати з нього гроші! Батькам вони потрібні.

— Навіщо? Навіщо мені витягувати з друга гроші? Навіщо вам гроші, щоб ви їх пропили? Навіщо це все?

— Пішла геть! — вона вдарила мене по шоці.

  Я втекла в свою кімнату. Скоро в мене мало б бути день народження. Грошей щоб когось запросити у мене не було та взагалі крім Лейна нікого.

  Про цей день я взагалі й забула і як завжди пішла в школу. І цей передбачався звичайним аж поки я не зустріла Лейна.

— З днем народження, Роз, — вигукнув на весь коридор хлопець. На нас звернули увагу багато школярів.

— Ти чого? — запитала я, і ми відійшли в глуху сторону.

— Я подумав, і вирішив зробити з тебе популярну дівчину.

— Ти, що? З мене? Мене в школі більшість не знає.

— Так, саме тому я й пропоную.

— Ні.

— Чому?

— Тому. Мені не потрібна популярність.

— Роз! Хіба Ти ніколи не хотіла цього? — хлопець подивився сторонах.

— Тобі щось від мене треба?

— Ні. Мені нічого не треба.

Я погодилась і пішла на урок. У той час одного мого знайомого з дитячого будинку забрали, він був у тому самому місті та почав ходити у ту саму школу, що й я. Саме в мій день народження ми й зустрілись. Цього хлопця звати Фабріціо, він був другом Лорі тому не чипав мене. За це я йому була вдячна, ми добре спілкуватись. Фабріціо не з тих популярних хлопців з неймовірною зовнішністю, як Лейн, що але все одно був симпатичним. Руде волосся та блакитні очі.

 З ним ми зустрілись на перерві. Коли я йшла в їдальню. Цей рік харчування був безкоштовним, ну як. Точніше останній тиждень місяця. Сьогодні ж і був один із таких тижнів. Я сиділа сама на останньому столику, аж тут до мене Фабріціо. Спочатку я його не впізнала, але потім я зрозуміла що це він.

  Коли Фабріціо підсів, я на нього коми глянула, але нічого не сказала. Хлопець побачив мій косий погляд і промовив:

— Роуз, це я.

— Фабріціо?— впізнала я. І мій погляд став більш привітнішим.

— Саме я,— відповів хлопець привітно.

  Ми розговорились, а потім я дізналася що тепер він теж ходитиме в цю школу. Також я розпитала про його нових батьків. Якщо в двох словах, то з новими батьками  йому пощастило.

Після уроків я прийшла додому. Я була дуже здивована, що навіть мої прийомні батьки приготували мені подарунок. І, що якщо вони про це не знають? Справа в тому, що сьогодні їхні «друзі» не змогли прийти і вони були ТВЕРЕЗІ! У моєму випадку, уже декілька місяців підряд не просихали.