Лаванда

16.

Коли я прийшла додому, то помітила біля воріт машину швидкої допомоги, я прискорила темп ходьби і вже швидче йшла додому.

У залі я помітила на дивані Арнольда, який лежав у довгому синьому халаті, на голові у нього був мокрий рушник, біля нього сиділа на стільчику Карен, поки лікар щось писав.

Потім Карен помітила мене і підійшла до мене, Арнольд жалібно подивився.

— Арнольду стало погано. Ми поїдемо зараз в лікарню, ти побудеш сама, гаразд? — сказала Карен.

Я була дуже здивована, щоб вона спитала мене... що вона взагалі порередила. Це було наскільки дивно, що я навіть не знала що сказати.

— Чого мовчиш? — спитала вона мене.

— Гаразд, — сказала я.

Через п'ятнадцять хвидин вони зібрались і поїхали. Я не знала, що робити. Але мені яка різниця чи є хтось вдома, чи немає. Мені було все одно. Я вирішила прогулятися. Ні, вдже в парк йти було лінь, але ж територія велика у цьому будинку.

Отже, вирішила я прогулятися... мені Арнольд дозволяв гуляти по будь-яких кімнатах, я вирішила що саме цікаве буде у нього в кабінеті. Навіщо ж тільки я туди пішла?

В нього був великий, темний кабінет, у якому він працював. Чесно скажу, я не знаю де робив, просто, що там багато платять, бо ж звідки ж взялися б ці всі багатства?

Я вирішила подивитися у вікно, там був дуже красивий краєвид, рукою я нечайно зпихнула якісь документи і схилилась щоб їх підняти, аж тут я помітила, що одна шухляда в столі, ледве прикрита і там лежали точно не документи. Я відкрила її і побачила те, що привело мене в такий шок, що й словами дуже важко описати...

Я відкрила шухляду, а в ній було скільк зброї, більше ніж у будь-кого. Я дуже сильно злякалась і вилетіла на коридор, там прибирала одна із прибиральниць. Вона мене помітила. Це була жінка років сорока. Вона мені прошептала:

— Біжи з цього дому, і матір свою прихопи, бо буде те, що сталося і з всіма іншими...

— З іншими?.. що сталося? — запитала я.

— Тихіше! Тут скільки камер та прослушок, що будь тихою, тоді я зможу тобі все розказати, - знову прошепотіла жінка. — Знаєш де стара кав'ярня?

— Так, знаю.

— Приходь туди вночі, але щоб тебе ніхто не помітив, зроби гору з подушок, щоб на всіх камерах було видно її. Ніби ти спиш. І по-менше зараз запитань, все вночі... почула?