Лаванда

25.

                                                                                                          — Роз! — викрикнув услід він мені.

                                                                                                         — Пробачте, ми з вами знайомі?

Я проспала і весь наступний день. Себе погано почувала, Карен застудилась. Ми двох уже декілька днів не виходили з приміщення. Вона перехворіла, а все продовжувала лежати й лежати, не виходячи з дому.

Пройшов тиждень і я зрозуміла, що пора вставати та щось робити. Я піднялась, помилась, одягнула чистий одяг, посушила знову моє довге волосся та пішла в магазин. У ньому сиділа Карен.

Я ввійшла:

— Карен? — запитала я.

— Ну, так. А, що ти на мене так дивишся? Хтось же мав працювати цілий тиждень.

— А. Стоп... а ти де квіти взяла?

— Ти думаєш, що я взагалі... я зателефонувала Лейну, він знав та розповів мене.

— У мене все одно до тебе залишились питання. Звідки в тебе телефон? Ми ж його продали?

— Накопила трохи грошей. Це, звісно, не айфон останньої версії, але Самсунг вийшов. Ось. Зателефонувала Лейну, я вже тобі це сказала.

— Лейну значить, — схрестила руки я на грудях та помахала головою.

— Так, а щось не так?

— Він мені нічого не просив передати?

— Ні, хіба що тільки передати тобі привіт, та сказав, що друзів по одному змаху не можна забувати.

— А ти кажеш, що нічого не передавав.

— Ну, я ж тобі передала, так що. А взагалі чому ти питаєш? Ви ж ним дружите, чи ні?

— Ні. Друзі, як він себе назвав, забувають не по одному змаху, а по вчинках.

— Не розумію.

Зайшов якийсь чоловік.

— Ну, гаразд. Ви розберетесь самі.

— Розберемось. Ти попрацюєш ще?

— Так, легко. А ти кудись йдеш?

— Так, до Джаро.\

— До кого?

— До Джаро. Я тобі взагалі-то розповідала.

— А. Це той новий друг.

— Надіюсь так.

— Ну все, біжи. Ви ж ним давно не бачились.

— Все. Я побігла.

Я пішла з магазину. Зателефонувала Джаро. Це були останні кошти на моєму рахунку.

— Ало, Джаро.

— Роуз, прив. Ти де пропадала?

— Були причини, про які я тобі розповім при зустрічі. Коли в тебе буде час?

— Та хоч зараз.

— Ну, добре. Давай в центрі через годинки півтори.

— О'кей.

За цей час мені потрібно було прийти додому і порахувати залишки грошей. Бо в останній час витрат неймовірно багато.

Грошей мені вистачало. Я сходила та поклала трохи собі на рахунок, а також мені потрібен був новий одяг та шкільний інвентар, до школи залишався один місяць.

Пройшло пів години і треба було вже йти на зустріч до Джаро. Хвилин за сорок я прийшла. Сіла на лавку та виглядала Джаро, але помітила іншу людину. Це був Лейн. Він підійшов до мене та присів на лавку. Я взяла і демонстративно пересіла на іншу лавку.

— Роз! — викрикнув услід він мені.

— Пробачте, ми з вами знайомі?