Лаванда

32.

                                                                    ***
У моєму житті було наскільки багато подій, які неможливо назвати хорошими, що я вже й почала забувати минуле. Розслаблялась. Але... хіба так можна? Ми повинні пам'ятати навіть найгірше, щоб розуміти, що зараз наші проблеми не такі серйозна як були тоді. Я завжди думала, що воно залишатиметься в пам'яті. Все. Кожна біда, проблема та все погане. Але — ні. Зараз все по-іншому. Я не пам'ятаю поганого. Точніше, я знаю, що в мене в житті було багато поганого, але саме, що на пам'ять не приходило...

  Можливо, в моєму житті сталось багато всього хорошого? Я так хотіла собі нагадати все те, що було. У пам'яті залишився Лейн. Бідність його зіпсувала, або навпаки. Багатство.

  Люди змінюються. Це я знала. Навіть якщо згадати мого батька. Габріеля. Він змінився. Значить людям притаманно змінюватись? Чи ні? Можливо, тільки для винятків? Не знаю, але це нормально.
                                                                             ***
   Ми були уже майже біля офісу... Звісно, нам не хотілося запізнитися, тому постійно говорили це водію.

  На щастя(або ні), ми встигли. Ця будівля мала більше ста поверхів. Нам потрібен був дев'яносто сьомий. Одразу при вході був ліфт, ми в нього зайшли та він нас повіз наверх. Через якийсь час ми були на місці. Нас зустрів чоловік. Він був низького зросту, з темним волоссям та підлими очима і посмішкою. Таким він чомусь мені одразу здався. Я розуміла, що такого нічого не може бути. Він запросив нас до кабінету. Ніхто не вірив, що якісь троє підлітків змогли добитись таких результатів за такий короткий період, але ніхто не міг їх заперечити. Це був залізний факт.

  Наші батьки були дуже раді за нас. Також і Карен розуміла, що ця пропозиція закриє всі труднощі нашої сімʼї. Я також на цьому наголосила. У останній час, коли вона почала так багато працювати — її здоровʼя погіршилося. Це мене насторожило. Але жінка сказала, що все гаразд. У мене було надто багато справ і тому я не могла думати тільки про те. Справді думки плутались. Це було і в роботі.

  Ми підписали декілька аркушів. Та пішли святкувати. На це ніхто не жлобився. Всі наші батьки та ми склалися та накрили шикарний стіл з купою страв та смаколиків.

  Пізніше почались наші роботи. Почались зйомки кліпів. Нас почали брати як моделей для журналів. Особливо мене. Не тому, що я красуня неймовірної краси. Ні. Просто моїм волоссям всі захоплювались. Воно дуже швидко росло. Було мʼяким та в загальному красивим.

  Звісно, ми почали працювати над новими піснями та проєктами.

  Все було так добре. Але чи на довго?