Лаванда

39

 Ми сиділи на кухні і тоді чоловік все розповідав. Про себе, ким він є і звідки нас знає. Виявилось, що цей чоловік і є той сталкер, що стежив за нами весь час. Його звуть Рідрік. І у нього не було виходу, інакше той самий чоловік, що співпрацював і з нами знищив його сім'ю. Рідрік був йому винен і повинен був відпрацьовувати. Але недавно це все закінчилось і він жадав помти так само як і ми звільнення, тому нашою ціллю стало — закритои цю фірму та посадити цього типа за решітку.

Також він нам розказав, що коли заходиш до нього в кабінет будь-який пристрій перестає нормально працювати, функціонувати, але я знайшов спеціальний пристрій. І в мене є багато компромату на нього. Пропоную не зволікати та поїхати з самого ранку до поліції. Тому, що нього завжди є вуха та очі.

— Так, можливо, зараз? — запитала я.

— А це ідея... — сказав чоловік. — Я на машині, тому у вас є десять хвилин на збори.

Одягалась я не довго, зелений спортивний костюм, джордани, зв'язала гульку та підхопила чорну еко шкіряну куртку та бананку.

Ми сіли в машину та за двадцять хвилин прибули. За нами довго їхала якась машина, але потім вона нас обігнала. Тоді ми всі трішки заспокоїлись.

Прибувши... о, ні! У одному із крісел сидів той самий чоловік, він за столом про щось розмовляв з поліцейським. Ми не знали, що робити. Я помітила в нього пістолет та тихенько про це сказала, але Рідрік відповів:

— Поки ми тут він не насмілиться нічого нам зробити.

Чоловік все розповів їм, показав всі докази. Нічого не передбачало біди аж поки той не дістав пістолет та не почав стріляти у всіх підряд. Але через те, що він зовсім не вмів цього, на щастя, робити ні в кого не попало. Його швиденько заарештували.

Рідрік дав свої показання та кожен з нас. Чоловік не приховував, що він теж був співучасником. Він просто підписав підписку невиїзду. На нього теж буде заведена кримінальна справа, але він не був цього проти та казав, що він повинен за свої вчинки поплатися.

Нас відпустили додому. Здається, ця ніч була одна з найщасливіших моєму житті.

Зранку прокинувшись, ми одразу зібрались та пішли в офіс. Але... його вже не було. Майже всі були заарештовані, всі телеканали гули про це, ми вирішили не зволікати та зняли відео де все пояснюємо, його ми опублікували на нашій сторінці в Instagram.

Тепер ми були вільними. Звісно, ми з'їхали з того дому та порозїжджались по старих домівках, тепер все знову повернулося, так як і в минулому.

Також ми вже майже повнолітні. Звісно, ми вже знали на кого нам іти. Це були музиканти. Нам подобалось співати, нас знає багато людей, тому все було вирішено одноголосно.

Я почала лягати спати пізніше, у мене з'явились друзі, підписники та просто знайомі з якими я могла спілкуватись.

Тому я встала о одинадцяті годині та була рада, що сьогодні вихідний. Неділя. Цілий день я провалялась, а блище до сьомої вечора, почала збиратись...

Через півгодини приїхав Джаро та своєму мотоциклі.

— Привіт, — він встав та десь вийняв букет з лаванди та протянув його мені.

— Я теж тебе вітаю, — відповіла йому я.

— Так, що куди підемо?

— Поїдемо.

— Роуз, ти як завжди, але ні. Сьогодні ми прогуляємось пішки.

— Пішки? Я завжди за, але...

— Просто хочу пройтись.

Ми рушили і першим куди ми пішли, це — кінотеатр, ми їли багато попкорну та дивились якусь чудернацьку комедію.

— Я радий, що ми з тобою познайомились.

— Так, рівно три роки, як ми з тобою знайомі. І так, я теж рада. За цей час ми стали хорошими друзями.

— Друзями?

— А ще колегами та справжніми героями.

— Хах) це вже набагато краще. Ти вже біжиш до Олівера?

— Так.

Я пішла з кінотеатра та просто помахала рукою Джаро. Ми почали спілкуватися з Олівером. Він був хорошим. Тому я багато часу хотіла проводити з ним. Він мені симпатизував. Всі це помічали. Ви мене запитаєте чому саме сьогодні у нас була з ним зустріч, а я вам відповім: Справа в тому, що у Джаро за декілька днів буде день народження і треба було порадитись із ним.

За декілька годин ми придумали хороший план та домовились на наступний день почати його реалізовувати.