Лаванда

27.

Після повернення додому, я проводила багато часу, роздумуючи про нашу розмову з Келлою. Але пообіцявши їй подумати над її словами, я прокручувала в голові всю розмову.

З Джаро ми не зустрічалися майже два тижні. Мені було важко, але без репетицій я досягала кращих результатів. До ярмарки залишалось ще декілька тижнів, але я втратила бажання співати. Пісню ми й досі не вибрали.

  Я прокидаюсь. Зібравшись в школу, я вирішила ще забігти по дорозі до магазину. Мені було сьогодні потрібно ще замінити квіти в магазині.

  Заскочивши в магазин, я помітила якусь камеру біля магазину, але я запізнювалась, тому вирішила розібратись з цим пізніше, після школи.

У школі до мене декілька разів намагався підходити Джаро, але я не хотіла його бачити.

  Після останнього на сьогодні дзвінка, який продзвенів на уроці, всі порозбігалися. Я вийшла з класу остання, зібравши свій невеликий рюкзак, який коли Карен і я розбагатіли, вона мені купила. А коли ми знову повернулися до колишнього життя, вирішили не продавати рюкзак до школи.

  Вийшовши зі школи нахмурилось небо, я вже боялась, що не встигну дійти додому, надворі вже явно похолоднішало і мені б не хотілось намокнути та захворіти. У мене зараз надто багато справ, а також грошей на ліки немає, і Карен зайнята чимось важливим.

  Я поринула в свої думки, але через хвилину хтось поклав руку на моє плече. Насправді я дуже злякалась, тому що не очікувала. Оглянувшись я побачила Джаро.

— Привіт, — вимовив він та сумно посміхнувся.

— Привіт, ти без свого мопеда? — запитала я.

— У ремонті, — відповів він. — До речі, а що там з піснею?

— Ідей у мене немає.

— У мене є.

— Джаро, будь ласка, не зараз…

— О, точно! Чого я підійшов. У нас у школі один мажор влаштовує вечірку і тебе запрошено.

— А цей мажор випадково не ти?

— Ні, не я, — посміхнувся він.

— А хто ж?

— Я насправді не знаю ще. Це хтось новенький і він покликав всіх з восьмого по одинадцяті класи.

— Ого. Буде багато людей.

— Це означає, що ти будеш?

— Не знаю…

— Я маю одну причину по якій ти точно повинна там бути.

— І? Що це за причина?

— Ми там будемо виступати.

— Що?

— Ну точніше там будуть виступати Polar Stars.
— Як?

— Ну я не буду тобі розкривати всі свої таємниці, але…

— Але для мене це не привід прийти, тому що я розмовляла з твоєю сестрою, Келлою.

— І чим же моя сестра Келла з тобою поділилась?

  У мене знов у голові з'явилась сцена:

  Тоді ми повільно йшли. Розмовляли про музику, але потім вона почала:

— Ти ж розумієш, що ми не можемо разом співати?

— Звісно, я це розумію. У нас нічого не вийде.

— Я рада, що ти це розумієш. Але це не основна причина. Я нічого проти тебе не маю, але Джаро. Це зараз в нього в очах можна прочитати те, що він готовий цим всім займатись, але завтра все може змінитись. Він просто тебе пожалів, повір він з першого дня коли ми зустрілись сказав, що б ніколи не спілкувався з такою як ти. Але коли ти вгадала про гітару…

— Я не вгадала… знала.

— Гаразд-гаразд… ти знала про гітару він вирішив розіграти комедію та погратись. І це припиниться коли йому стане сумно, або не цікаво.

  У той момент я хотіла розревітись і піти, але тримала себе в руках.

  Я помовчала хвилинку, а потім сказала:

— Я знаю, що це все гра, тобі просто хочеться пригод, ти це сказав своїй сестрі.

— Так. З самого початку я так про тебе й думав, але дізнавшись про гітару я тобою зацікавився. Так, спочатку це й справді була просто розвага, але зараз все по-іншому.

— І ти так просто мені про це кажеш?

— Краще я скажу тобі хоч хараз правду, ніж буду доводити, що це неправда.

— Ти правий.

  Ми йшли повільно. Але встигли дійти до мого дому.

— Ось твоє запрошувальне, там адреса. Подумай.

— Я подумаю, але не бачу тут дати, — я взяла у руки листівку та пройшлась по тексту.

— Сьогодні.

— Сьогодні вечірка?

— Так, о 19:00.

— Ну гаразд. Я пішла. Мало часу.

— А пісня?

— Самі вибирайте, а мені за годину надіслете, я вивчу.

— Гаразд. Тоді до зустрічі.