Лаванда

38.

 Я прокинулась о восьмій ранку та потерла очі. На думці в мене було одне, як ми могли так облажатись? Ніби ми й перевіряли чи ввімкнені вони, і все працювало, але все пішло зовсім не по плану. І, що робити тепер? Так, ми спробували зайди ще раз тоді камери теж не спрацювали, але у нас був план" Б", ми записали розмову на диктофон, і, напевно, він все зрозумів, тому, що ні в чому не зізнався.

І в той день ми знову рушили додому. До речі, в той день ці стеження припинились. Жодних стежень після того дня не було, ми ніби почали вільно дихати хоча б вдома.

Умови ставали все жорсткішими. Спочатку ми працювали понаднормово, і за такий тиждень робіт у нас не було ні голосів, ніж пальців( Джаро грав на гітарі). Потім від нас почали вимагати робити реклаву різним людям, їх ще називають рекламодавцями. Інколи це були зовсім дивні товари. А інколи неякісні, нам дуже не хотілось таке показувати людям. Але звісно, всім на це було начхати. І дарма. Після декількох таких реклам ми втратили величезну аудиторію людей. Після того нарешті ці реклами зупинились, але знущання над нами тільки збільшились.

Ми довго думали, що робити. Це просто було неможливо. Неможливо це терпіти, ми повинні були знайти вихід.

Я вирішила порадитись із Карен. Прийшовши додому, я помітила, що в нас дуже брудно, та жінки немає вдома, тому очікуючи її, почала прибирання. Підмітаючи під диваном, я побачила кілька пляшок. Я їх витягла. Це були алкогольні напої. Невже Карен знову почала випивати:? Якщо це так, то це жахливо. Як вона могла забути через, що нам потрібно було пройти із-зв її алкоголізма.

Прибравши мені захотілось чаю, сівши та зваривши його, я все очікувала Карен. Вона з'явилась за пів години.

— О, привіт, —сказала вона.

Я спитала її за пару пляшок під диваном, вона відповіла, що за півтора року, вона випила дві пляшки і до того ж не вчора, а ще в тому місяці одну, а іншу тиждень тому.

— Я не страждаю алкоголізмом, повір.

Зараз мені було ніколи з нею сваритися тому, я просто махнула головою та розповіла про свої проблеми.

— Так, я знаю, вас по телевізору показували. Мовляв, що ви своїм підписникам втулюєте якусь фігню.

— Ми не хотіли, але нас змусили. Цього ніяк не уникнути. Як нам позбавитися цього всього? Порадь що небудь, я тебе прошу

— На жаль, я не знаю що. Можливо, ти переночуєш в мене?

— Ні. Уже мушу бігти, засиділись ми.

Я взула свої кросівки та пішла, помахавши Карен рукою.

Вдома не було нічого цікавого, ми сиділи на кухні пили газировку та заїдали піцою. Це нам допомагало розслабитись.

Надворі пішов величезний дощ, а потім і гроза. У ту хвилину ж після блискавки хтось постукав нам у двері. Ми здригнулись. Джаро пішов поглянути хто там. За дверима стояв чоловік у жовтому дощовику, він попросив пройти, із словами:

— Я знаю як вам допомогти, впусти мене, Джаро.

Хлопець взагалі злякався, коли почув своє ім'я. Тоді він точно зрозумів, що це рудий чоловік із такою самою на колір борідкою щось знає. Він його впустив.