Лаванда

20.

  Повідомлення писав Лейн. Він у місті. Готовий поговорити. Він мене одразу помітив і після цього перестав грати і підійшов до мене.

— Ти ж казала, що не потрібно приховувати талант, якщо він дійсно є, — сказав Джаро.

— Але ти казав, що в житті ніколи нікому не заграєш на гітарі, — відповіла тихо йому я.

— Все змінюється. Життя йде. Його залишилось і не так багато. Навіщось мені потрібно мені мати цей талант, — сказав так само тихо він.

Я посміхнулась.

— Тобі зіграти? — запитав Джаро в поглянув на свою гітару.

— Я з радістю послухаю, — сказала я, і вже чекала початку. Музика була чарівна, ця пісня стала моєю улюбленою.

Я прийшла додому, вдома спала Карен. Так днем за днем мої відносини з Джаро змінювались. Він знав хто я, хто моя прийомна мати та їхня біологічна. І виходить, що я з ним була зв'язана, і мені це відчувалось. Келла мене не ображала, але не спілкувалась від слова зовсім. Її зрозуміти можна.

Одного разу я спитала у Джаро чи не хоче він побачити свою матір. Але він відмовив. Не захотів побачити свою матір.

Настало літо. Ми з Джаро почали ледве не через день спілкуватись. По тому телефону, що подарував Габріель не ловив Інтернет. Потрібно мати гроші на рахунку, яких у мене, звісно, не було.

Ми придумали іншу схему. Звісно, спілкуватися вдома неможливо, але назначати зустрічі в кінці їх було не поганою ідеєю.

І одного дня-таки з'явився Лейн. І скоро повинна була бути зустріч. Я дуже переживала. Мене щохвилини непокоїли різні думки. І їх більшість були негативними. Настав той день, та година і навіть хвилина коли ми мали зустрітись.

Я прийшла на двадцять хвилин раніше. Невже зараз я дізнаюсь причину через яку все змінилось? Моє життя стало ніби якесь інше, і це було насправді. За час поки його не було у моєму житті скільки всього було і я впевнена, що буде.

Мої руки мокріли, коли хтось проходив мимо мене я оглядалась чи це не мій друг Дитинства пройшов.

Я сиділа в парку та поглядала на годинник у моєму клавішному телефоні. І відчувала, що з хвилини на хвилину він повинен бути тут.

Ось. Він і прийшов. Серце почало битися швидче. Потім ніби нутро все виверталось зжималось. Аж тут він вимовив перше слово: