Листи Юнони

Розділ 9 «Будь ласка, мовчи»

Я злажу з байка. Темна ніч огортає моє тіло.

-Як тобі вечір?- Айзек знімає шолом і дивиться на мене.

Я посміхаюсь йому.
-Мені сподобалось. У тебе гарні друзі. І ти гарно граєш на гітарі.

Він злазить з байку, його обличчя стає серйозним.
-Юноно, я бачив, що ти нічого не з'їла.

Я ковтаю згусток в'язкої слюни.

Мовчи, Айзеку.
Мовчи, благаю...

-Тому що, я вечеряла дома.-я посміхаюсь.

Повір...
І не питай мене більше нічого....

-Що у вас було на вечерю?

-Картопля-брехня легко вилітає з моїх уст. Це вже відпрацьовано.

-Я не вірю тобі, Юнь.-його голова опускається.

Він притуляється до мого чола.
І саме в цей момент, мій клятий шлюнок, починає гурчати.

Чорт! Чорт! Чорт!!!

-Думка, що ти не харчуєшся нормально, єбе мене кожен день, Юнь. Будь ласка, поговори зі мною. -він бере моє обличчя в долоні.
Я відчуваю, як на очах з'являються сльози...

Я боюсь розповідати....

-Айзеку.... давай зайдемо в будинок.

Він відхиляється, цілує мене в чоло. Бере за руку, і ми ідемо до мого будинку.

Мої руки пітніють. Я ніколи про це не говорила, жодна душа не знає про це. І я сама також обезцінюю це. Ігнорую можливі проблеми.

   Я заварюю чай, роблю це якомога довше. Збираюсь з думками, підбираю слова.

Айзек сидить за столом. Чекає. Я знаю, що він чекає....

Я сідаю на підлогу, так мені буде комфортніше. Хлопець, нічого не кажучи сідає навпроти  мене....

Я важко видихаю. Не дозволяючи думкам та паніці зупинити мене, починаю розповідати.

-Два роки назад, я виглядала завсім по іншому. - спогади почали затягувати мене  у в'язке минуле. -Я соромилась свого тіла. Старалась не попадатись людям на очі, одягатись якомога вільніше, щоб не було видного моєї зайвої ваги. - я стискаю плечима. Мене ці спогади більше не знищують, вони лише шрам, який несе за собою багато спогадів...
Але нищить мене інше.

-Літом, у мене якось зникло відчуття голоду. Я не звернула на це сильної уваги, але коли помітила, що вага зменшилась, я зраділа. - мої очі опущені до підлоги. Я не відчуваю провини чи страху, що розповідаю все.
Мені хочеться розповісти це все, не тримати в собі.