Листи Юнони

Розділ 53 «Не хочу, щоб настало завтра»

3 місяці. Здається, що це довго, купа часу, але - ні. Коли ти боїшся того, що чекатиме тебе після цих трьох місяців, вони летять, як навіжені. Не встигаєш ти й озирнутись, як вже зіткнешся зі своїм страхом.

Завтра у Айзека літак до Берліну. Саме там він буде навчатися. Не брехатиму, мені страшно. Страх глибоко в середині мене, він викликає нудоту.

І я розумію, хвилюватися не потрібно, багато людей мають відносини на відстані, але ця думка не заспокоює мене.
Зовсім.

- Що з тобою? - Айзек сів поряд зі мною й Лютером.

- Нічого. - я намагаюся посміхнутися так, щоб це виглядало щиро.

- Ти не хочеш, щоб я їхав. - це не питання.

- Не хочу. - Айзек завжди легко читав мене. - Я не уявляю, як це, бачити тебе лише декілька разів на рік. Айзеку, я не хочу так.

Зізнаюся в цьому.
Я не прошу його відмовитися від навчання, це буде не правильно.
Якщо я проситиму його про це, то нічим не відрізнятимуся від Кемпа, якого я засуджувала.

- Обіцяй дзвонити мені кожного дня. - закутуюсь в його обійми.

- Обіцяю, Юнь.

Я не дивлюся на наші валізи в коридорі. Не хочу думати про майбутнє, яке чекає мене вже завтра.

Я вирішила, що переїду назад до батьків, у мене немає бажання жити в цій квартирі без Айзека, тому я повернуся додому.

- Ходімо, нам рано вставати. - Айзек підіймає мене й несе до спальні.

Я лягаю в ліжко, поряд з Айзеком.

Він просувається до мене і обіймає мене.
Його подих лоскоче мене, але я не відсторонююсь, він починає цілувати мене. Його руки блукають під моєю сорочкою.
Я відповідаю йому, не піддаюся.

В моїй голові крутиться лише одна думка:
«Я не хочу, щоб наставало завтра»
Завтра, де не буде тебе, поряд.

***

- Берлін, чувак це дуже далеко. - Еліот сідає на валізу Айзека, поки ми чекаємо на літак.

Я ж катаюся в його обійми, не бажаючи з них вилазити.
Мені й тут добре. Готова навіть залізти в ту кляту валізу й полетіти з Айзеком.

- Зізнайся, ми просто тобі набридли? - Еліот прикупив погляд.

- Ел, ти зараз дістанеш в пику. - Вієн глянув на друга.