Поспіхом я вкладаю своє волосся, роблю макіяж та вибігаю з дому.
Сьогодні розпочинається мій останній рік в школі. Я нервую.
Дуже. Дуже. Сильно.По дорозі в таксі, від хвилювання я тисячу раз прокрутила в пальцях кульку на золотому ланцюжку.
Хвилювання перед невідомим. Я не знаю чого очікувати, і що взагалі мене може чакати.
«Блять, Юноно. Я вже скучив. Ти, що там чаклуєш, мала відьмо?»
Це Айзек. Таке може писати лише він. Скільки б у мене не було знайомих до нього, жоден не був схожим на Хробачка.
«Так. Я подумала, що краще приворожити тебе, бо боюся тебе у мене уведуть»
«Послухалася б мене, і я б зараз сидів поряд з тобою.»
Айзек хотів перевестися в мою школу, але я була проти. Бо йому довелося б довго добиратися до неї, а ще він був би змушений залишити своїх друзів. Тому мені ця задумка не сподобалася.
Їхати мені ще 10 хвилин.
Так, все видихнули.Мені страшно змінювати обстановку, заводити нові знайомства чи в цілому комунікувати з людьми, дзвонити чи писати першою.
І я розумію свою проблему й намагаюся її позбутися, тому завжди не зважаючи на страх роблю все, що хочу.
Знаєте такий стан коли ти відтягуєш до останнього і думаєш от-от я піду та зроблю це, але відтягуєш так довго, що просто передумуєш й не робиш нічого. Тож, щоб такого не ставалося, я просто не даю часу мізкам на такі думки та страхи, а просто дію. Я не думаю довго про що можна поговорити з людиною, я просто починаю, я не думаю про наслідки, чи що скажуть про мене люди, коли роблю щось "страшне", я просто роблю це.До тепер, через такі страхи я втратила багато можливостей, тому я почала боротися з ними, щоб не втрачати більше своє життя.
Я виходжу з таксі, швидко заходжу в коридор, а далі підіймаюсь в кабінет деректора.
- Доброго дня. - зі стуком заходжу в кабінет.
- Доброго, Юноно Веллс. - старший чоловік із сивиною в бороді та волоссі, підійняв на мене свої горіхові очі. - Радий бачити вас в живу. Мушу визнати результати, які ви надіслали мені літом та лист, у якому детально розписали чому б хотіли вступити до нашого вузу, мені сподобався. Ми особливо цінуємо відкритих та чесних учнів.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Листи Юнони
Teen FictionХто сказав,що Happy End повинен бути всюди? Дітлахи,що читають казки? Можливо люди яким ще не розбили серце? Звичайно,закінчити все весело й щасливо можна, Але чи заполонить душу,цей щасливий кінець? Підліткова історія,що почалась з інтернет спілкув...