Дописавши біологію, я йду на кухню.
Я приготувала собі чай та печиво.
В животі бурчить, потрібно щось з'їсти.Розстеляю ліжко, і включаю свій турецький серіал. Це вже останні серії.
Я відкусила печево, довго його прожовую.
Намагаюсь згадати, коли і що я їла останній раз..?«Вечір в хату»
«Що робиш, Юнь?»Що, що? Юнь?
«Ахахаха, Юня?»
«Ну Юнона звучить, якось задуже офіційно. А от Юня, мені подобається»
«Ще ніхто не додумався, так скоротити моє ім'я»
«Мені подобається, що я перший. Сподіваюсь і останній»
О так, це нотки нарцисизму та флірту.
«Сподівайся»
Посмішка не покидала моє обличчя.
Бувало у вас таке, що лише декілька повідомлень від однієї людини підіймали вам настрій???
«А що, багато претендентів маєш?»
«Цілу чергу»
«То і не дивно. Ти дуже гарна»
«Який ти сьогодні щедрий на компліменти. Дякую)»
Чи подобається це мені?
ТАК!
Чи вважаю я це дивним?
Ні...
Він дивна людина, як і я.
Ми одразу знайшли спільну мову, без всілякого знайомства та зайвих питань. Зав'язали діалог, наче знайомі все життя.
Без незручних моментів, просто спілкувались.
Та я просто божеволію від цього спілкування!
Довбаний Айзек!Я іду на кухню. Хочу чааай. Мій вже закінчився.
Я стою на кухні і наспівую пісню, коли чую дивні звуки.
Седрік - мій батько, заходить на кухню одягнений в яскраво синю шапку, і теж приспівує собі щось під ніс. В руках у нього пакети.
- Привіт, Юноно.
- Привіт, тату, - я обіймаю його. - Чому ти не попередив, що приїдеш?
- Я вирішив посюрпризити трошки.
- Що-що ти вирішив зробити? - я сміюсь.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Листи Юнони
Novela JuvenilХто сказав,що Happy End повинен бути всюди? Дітлахи,що читають казки? Можливо люди яким ще не розбили серце? Звичайно,закінчити все весело й щасливо можна, Але чи заполонить душу,цей щасливий кінець? Підліткова історія,що почалась з інтернет спілкув...