Листи Юнони

Розділ 19 «Ніч на одинці»

- Як ти дізнався де я? - запитую Айзека.

Ми досі сидимо за столиком, лише тепер вже закутані в покривала. Я сиджу біля нього близько - близько. І нарешті можу досхочу вдихати запах ночі.

Руки Айзека обвили мене.
Мені не віриться, що я справді сиджу з ним, в його обіймах.

До цього моменту, таке бувало лише в моїй уяві. У снах чи мріях.

- Я тиреризував Мерфі два дні. Вона міцний горішок. - рука Айзека тягнеться до моєї, він сплітає наші пальці. - Я вже навіть подумав, що вона не розповість, але мені підфортило, і вона все ж таки здалася.

- Ну на те, як ти вмієш заговорити, важко не попастись.

- Хочеш сказати, що це тобі не подобається? - Айзек перемістився так, що тепер я дивилася йому в очі

- Ні, мені це подобається найбільше. Твоя манера, поведінка, жарти.

- Знаєш, що це означає, Юнька?

- Що? - ліниво посміхаюсь.

- Що я тобі подобаюсь. - його пальці підіймають моє підборіддя - А ще, це означає, що я зроблю все для того, щоб ти закохалась в мене.

Дурнику, я вже в тебе закохана.

Айзек тягнеться до мене, і цілує. Знову.

Цей хлопець забрав мій перший поцілунок, мою першу закоханість та мій здоровий глузд.

- Айзеку - набираюся сміливості запитати його про все, коли він відпускає мої вуста.

- Так, Юнь.

- Хто та дівчина, що писала мені? - питання незручне для мене.

Айзек мовчить, лише його палець кружляє на моїй долоні.

Я вже хотіла сказати, що він може не відповідати на моє запитання, як він почав говорити.

- Пам'ятаєш ту дівчину, що знайшли з передозом під моїм під'їздом. Це вона, Софі.
Я знайомий з нею давно, наші батьки спілкуються. Ми однолітки, і живемо в одному будинку.

- Вона закохана в тебе. - це не запитання. Думаю і він і я, все вже розуміємо.

- Думаю так, я майже впевнений в цьому. Колись я намагався відчути, щось до неї, але нічого не вийшло.

Моє тіло напряглося.

- Нічого не було, Юнь. Не вийшло, вона не та, хто мені потрібен. Я відчував це ще тоді. - він наче відчуває себе винним.