Листи Юнони

Розділ 33 «Брати Кальмани»

- Як ти провела час в Артеці? - Седрік лягає на моє ліжко і гладить Лютера.

- Я хочу повернутися назад. - повертаюся до нього, а потім назад до свого телефона. Не можу стримати посмішку на обличчі, бо згадую друзів. Батьки ще не знають, про їхню присутність в будинку.

- І тобі не було сумно самій? - я посміхаюся ще більше. - Що за посмішка, Юноно? - зацікавлено запитує мене батько.

- Ну...я була не сама. - відкладаю свій телефон. - Айзек приїхав і був зі мною, а потім приїхали наші друзі. Мерфі з Лукасом також приєднались до нас пізніше.

- То ви влаштували таке в будинку, а я й не знав? - він дивиться на мене серйозним поглядом, а потім усміхається. - Я пишаюся тобою, Юсь. Ти вся в батька, я робив так само в молодості. - він куйовдить моє волосся.

- Я думала ти будеш не радий такому.

- Мене тішить, що ти маєш багато друзів, і не боїшся таке влаштовувати. Ти гарно провела час, а це круто.

- Але я не питала дозволу, тай ти їх майже не знаєш.

- Ти у мене розумна дівчинка, я довіряю тобі.

Це приємно чути.

- До речі, хтось писав тобі листи. Я поклав їх тобі на комод.

Я приїхала пів години назад, і не помітила їх, бо одразу лягла на ліжко.

За весь час в Артеці, я забула про ті кляті листи, й про мого сталкера.

- А Кемп? Він теж був з вами? - Седрік дістає свій телефон, йому хтось написав.

- Ні, його з нами не було.

- Знову мав невідкладні справи? - тато так каже, бо з дитинства Кемп не любив їздити з нами в Артек. І був там лише лічену кількість раз.

- Ні, я просто не кликала його. Бо він не хоче більше з нами спілкуватися. Ми не спілкуємося вже доволі довгий час. - чесно кажучи мені вже не боляче й не сумно. Змирилась. Врешті-решт, моєї провини там немає.

- Не вішай носа, Юсь. Вибач, мені потрібно відповісти. - він поцілував мене в лоб й вийшов з кімнати.

Двері зачинились, я перевела погляд на комод. Там декілька листів.

- Лютер, думаєш мені варто їх читати?

Може мені буде легше жити не знаючи, що там написано?
Або ж навпаки мені буде страшніше.