Листи Юнони

Розділ 17 «Артек»

По кімнаті розкидані мої речі, я переступаю через набори з гелем, шампунем, зубною пастою та всім іншим.

- Юноно, ти ще довго? - Седрік спирається на одвірок.

- Ні, тату. Я майже все. - складаю одяг в свою багажну сумку.

- Я буду чекати тебе внизу. - він починає спускатись по сходах.

- Гаразд. - я складаю останні легінси і закриваю цю довбану сумку.

Сидячи на підлозі, я знову згадую вчорашній день.

Сьогодні Айзек просто розриває мій телефон дзвінками та повідомленнями. Він не розуміє, що відбувається і чому я не відповідаю йому.

Опускаю свою голову на коліна, мені так паршиво.

Я настільки звикла до нашого спілкування, що зараз у мене наче ломка.

І я розумію, що не можу спілкуватися з ним, адже я закохана в нього, а він має дівчину. Тай я не розумію, як він міг фліртувати зі мною маючи дівчину.

Важко видихаю.
До мене підбігає Лютер.
Собака заскакує до мене і притуляється. Він відчуває і розуміє все. Мій розумний хлопчик.

- Уявляєш ми більше місяця будемо лише удвох. - розгладжую його шерсть. - Ти готовий, Лютер?

Я беру його лапу в свою.

- Шкода, що так все склалося з Айзеком. Я думала ми нічого не приховуємо один від одного. А він приховав від мене свою дівчину. Тай Вієн з Еліотом нічого не казали. Якось все так дивно. - на якусь мить я замовкаю. - Що ж, пора їхати.

Ставлю Лютера на землю та підіймаюсь.

Якраз в цей момент мені приходить повідомлення.

«Та, що блять сталось?»

Твоя дівчина Айзеку, і моя закоханість. А ці дві речі не можуть існувати разом.

Вимикаю телефон. Я не буду про це думати.

- Тату? - спускаюсь по сходах і шукаю його.

- Я НА ВУЛИЦІ. - чую голос батька.

Беру повідок, та одягаю його на Лютера, в авто його можна буде зняти.

- Ходімо - легенько тягну його, і він одразу починає махати своїм хвостиком.