Листи Юнони

Еліот (додаткова частина)

Ніч перед Різдвом
5 років тому

Стою, як вкопаний.
До деревʼяного будинку заходить Мерфі.
Зелена шапка й червоний, як буряк ніс від морозу, роблять її такою милою, капризною й впертою, дівчинкою.

Юнона набрехала, не знаю чи спеціально, але, факт є фактом, вона обвела мене довкола пальця.
Я їхав сюди з думкою й впевненістю, цієї рудої стервочки тут не буде.

Два місяці, я уникав зустрічі з нею, я шукав будь яку причину, щоб не побачити її.

Я знав, що побачивши її, зірвуся.

Остання наша розмова була так давно, що я здається забув її голос. Мені , до біса, не вистачає моєї Кучерявки.

Дивлюся, як вона тягне свою сумку на колесах, але одне застрягло, і вона не може перетягнути свою валізку.

Мені кортить розсміятися, й отримати її злий погляд. Я хочу допомогти їй, а потім поцілувати.
Я так скучив.
Чорт.

Наче вийшовши з трансу, я йду до неї. Серце пришвидшує свій темп.

- Я допоможу, Кучерявко. - тіло дівчини завмерло. Вона не помічала мене досі.
Мерфі подивилася на мене, її руки не відпускали валізи, лише міцніше вчепилися в ручку, так що кісточки пальців побіліли.

Вона соромиться і відводить від мене свій погляд. Лише кивок головою, жодних слів.

Я підходжу ближче. Запах фісташки вдаряє в мій ніс. Я хочу застогнати, як же ж я скучив за нею.

- Я думала тебе не буде. - її голос одночасно приносить біль і полегшення моїй душі.

- Нас обдурили. - віддаю їй валізу, і зачиняю вхідні двері. - Я поїду вранці. - заспокоюю її. - Зараз буря, їхати небезпечно.

- Чому ти не хочеш залишитися? - мені здалося, що її голос надломився. Коли я подивився на неї, вона здається вже пожаліла, що запитала.

- Я не можу тут залишитись.

Не можу бачити тебе, Кучерявко. Не можу бути поряд, але на відстані.
Бо ти, блядь, залізла так глибоко в моє серце, як ніхто не міг. Стала там володаркою.