Тридцять днів

День восьмий: Сором'язливість

Я ніколи не була сором'язливою. Я люблю заводити нові знайомства, однак небагато розповідаю про себе. Зовсім не через ніяковість, просто не люблю, коли лізуть у мою душу. Такі особистості – максимальні ред флеги, і це єдині, із ким я не можу спілкуватися. Я можу годинами говорити із людьми на різні теми, і розмови видаються мені цікавими.

Я завжди душа компаній, однак не залежу від них. Мені чудово наодинці. Я обожнюю читати, малювати, стукати пальцями по клавіатурі, що називається писанням. Я нікому не кажу, що я письменниця, але аж ніяк не через сором'язливість. Просто людям непотрібна ця інформація, адже вони ніколи мене не зрозуміють. Ці нетворчі особистості вважають, що писати насправді просто, за що я ладна їх перестріляти! Вони навіть уявити не можуть, наскільки складно часом вичавити із себе одне речення! Я вже не кажу про цілу книгу, яка потребує розуміння, підтримання і читачів!

Мене не назвеш сором'язливою, але я надаю перевагу тихим вечорам із чашечкою чаю над галасливими посиденьками із компанією. Я почуваюся щасливою наодинці, а спілкування часом утомлює мене. Можливо тому, що я завжди помічаю найменшу зміну настрою співрозмовника. Ні, я не сором'язлива, я просто емпатка. А дехто ще називав мене нечуйною егоїсткою...

Я ніколи не почуваюся ніяково, знайомлячись із людиною, виступаючи на публіці абощо. Мені зовсім не важко заводити розмову першою і вести важливі діалоги. Просто я завжди розписую план, аби сказати все, що я маю. Це не невпевненість, це перфекціонізм.

Мені не соромно припуститися помилки під час розмови іноземною мовою. Що більше я практикуватимуся, то кращі навички матиму. Однак за найменшу невдачу у житті я затравлю себе. Нагадайте мені, що я не можу бути ідеальною.

Я зовсім не сором'язлива й анітрохи не інтровертка. Просто я не люблю людей. Однак контакт із ними не спричиняє у мене панічних атак, що вказує на відсутність соціофобії. Мені краще самій, проте без спілкування також важко, хоч як не хочеться це усвідомлювати. Тривалий контакт із людьми врешті-решт призводить до виснаження, і я завжди плачу після емоційно насиченого дня.

Я не боюся висловлювати свої почуття. Але іноді я замовчую їх, оскільки моє переконання, що всім на них байдуже, задушує мене. Часом буває важко сказати щось, але точно не через сором'язливість. Це через грудку у горлі, що раптово з'являється нізвідки.

Ніяковість, на мою думку, заважає людям. Її треба викорінювати, що раніше, то краще, щоб згодом вона не кидала тіні на подальше життя.

Уявляєте, скільки важливих доленосних слів було би вимовлено, якби люди не були настільки сором'язливими?..