Тридцять днів

День вісімнадцятий: Троянда

Троянди – мої улюблені квіти. Хтось може сказати, що любити їх – так банально, проте хто питав їхньої думки? Мені подобаються троянди, і край.

Білі, такі невинні, як перший сніг. Насичені темно-червоні, такі гарячі, кольору крові. Жовті чи рожеві мені не подобаються. Взагалі, я ненавиджу будь-які рожеві квіти і навіть написала у передсмертній записці, щоб їх не було на могилі у жодному разі. Варто заздалегідь подбати про все і викласти свої побажання на папір. Я не знаю, який день може стати останнім у цьому житті. Коли я вдихну повітря на повні груди, і моє серце зупиниться. Мені страшенно хочеться жити, однак я не можу вплинути на повороти своєї долі. Вона, як і тисячі інших, у руках давньогрецьких, невблаганних мойр. Будь-яка необережність, і нитка у їхніх витончених пальцях розірветься. І я перестану дихати. А взагалі-то, я ж пишу про троянду, а не про підготовку до власної смерті.

Ця квітка така ніжна і беззахисна на перший погляд. Але тільки ти зазіхнеш на її красу, захочеш зламати – боляче вколешся об її шипи, і твої пальці миттєво забарвляться кров'ю.

Якби у мене запитали, із якою квіткою я асоціюю себе, я б ні на секунду не вагалась у відповіді. Я справді схожа на троянду. Я можу бути доброю і ніжною, випромінювати тепло, але варто зазіхнути на мій особистий простір і спробувати зламати мене... Я зламаю цю людину.

Одного разу мені сказали, що у мене талант розбивати особистості. Це тому що вони розбили мене. Я ніколи не вколю своїми шипами, якщо тільки людина не має наміру нещадно позбавити мене мого коріння, вирвати із землі, аби поставити у вазу і викинути через кілька днів. Я з радістю поселюся у чиємусь саду і буду тішити своїм цвітінням, якщо мене любитимуть і дбатимуть про мене. Мені не треба багато, однак я все ж вибаглива. Завищені потреби? Повага до себе. Я просто хочу, щоб мене любили. Я весь свій світ подарую цій людині, не залишу жодного клаптика собі. На жаль, вони часто не помічають і не цінують цього. А віддати свій світ – це віддати усю себе, ніби покласти своє тіло на стіл жертвоприношення. Вони дивуються: чому ж ця троянда поранила їм пальці? Ми ж дбали про неї і піклувалися, як могли! Яка ж вона невдячна! Та ви ж самі вбили її! Надмірно заливали водою або ж навпаки забували полити. Так, за трояндою важко доглядати, але ж не неможливо. За бажання можна все.

Нестерпна? Незручна. Я просто знаю, чого хочу саме я. І я не дозволю керувати собою. Інакше доведеться пізнати мої шипи.