Тридцять днів

День одинадцятий: Відображення

Я завжди уникаю дзеркал. Не замислювалася над причиною такої реакції, проте у моєму просторі є лише одне люстро. Напевно, я боюся зіткнутися із гострим, мов кинджал, власним поглядом. Очі критично окинуть моє відображення і почнуть шукати недоліки. Одна волосинка на півміліметра виступає за лінію брови. Треба зволожити губи. Кола під моїми очима більші за кола мого спілкування. Яка ж до біса бліда шкіра. Проділ не ідеальний, і кілька волосин вибилося із зачіски. Якісь короткуваті вії, треба видовжити за допомогою туші. Лінія носа також нерівна і максимально дивна: невелика горбинка і дещо кирпатий кінчик. Ну а про фігуру я взагалі мовчу. Не розумію, чому моїй вроді заздрять.

Не знаю, скільки ще людей так завзято уникають свого відображення. Жіноча стать полюбляє крутитися, наче дзиґа, перед дзеркалом, милуватися своєю вродою. Здається, я якийсь цілковитий виняток в усьому. Довше хвилини дивитися на себе я просто не можу. Мені досить одного погляду, аби перевірити стан зачіски чи окреслити контур губ нюдовим олівцем. Я ніби якась нечисть, що перед страхом смерті боїться глянути на своє відображення. Скільки не намагайся бути світлом, темрява однаково живе усередині тебе і повільно зжирає тебе, затягуючи до безодні.

Ні, я анітрохи не боюся віддзеркалення в цілому. Я можу годинами спостерігати, як блакить неба і м'якість хмар відбивається у гладіні водойми. Немає нічого прекраснішого за відображення крон дерев у калюжах після літньої зливи.

Іноді мій відбиток знаходить мене не тільки у випадковому погляді у дзеркалі. Я бачу спільні риси характеру зі співрозмовниками, помічаю сімейну схожість із далекими родичами. Ці ямочки на щоках під час нестримного сміху, заправляння волосся за вухо.

Моє відображення – це віддзеркалення тисяч поколінь, що кохали один одного. Не любити себе, знаючи про це, просто неможливо. Здається, я навіть писала про це верлібр (лагідна реклама). Тоді хочеться подивитися на себе у дзеркало, усміхнутися і побачити ці риси померлих рідних, яких я так люблю (не можу написати «любила»). Ні, це щемливе почуття жевріє глибоко у мені. Такий знайомий сум і ниття десь під серцем. І водночас радість на згадку про час, проведений разом. Ці риси далеких пращурів, яких я ніколи не бачила, відбилися у їхніх нащадках, і ми згодом передамо їх нашим спадкоємцям.

Я поставила крапку і попрямувала до ванної, аби подивитися у дзеркало. Моє відображення тепло усміхнулося мені.