Тридцять днів

День дев'ятий: Крапля

«Кап-кап-кап», – об підвіконня стукають краплі дощу. Вони падають із неба і розбиваються на дрібні молекули. Я спостерігаю за їхньою загибеллю. Ці краплі такі кришталево прозорі і чисті, ніби наші сльози. Із першого погляду начебто однакові, але, придивившись, можна побачити їхню несхожість.

Кожна краплина – чудова і неповторна, як і кожна людина. Вона має свою історію, що робить її особливою, навіть має свою душу. Ці краплі із шаленою швидкістю падають із неба і так трагічно розбиваються об земну поверхню. А ми навіть не помічаємо їхньої надзвичайності, як і більшість людей не бачать нашої. Усі ми складаємо якусь сіру масу, нецікаву й однорідну. Кожен із нас – це лише порошинка у неосяжному просторі. Кожна особистість із власною душею, думками і почуттями – лиш пересічна людина серед мільярдів. Усі прагнуть якось виділитися, відокремитися від суцільного непоказного суспільства. Ми хочемо показати своє неповторне я, але у підсумку розбиваємося, ніби ці краплі, об скелі наших надій. Життя нещадно трощить нас, і врешті-решт, ми всі помираємо на самоті. Ми лише складники цього великого холодного дощу, начебто разом, але до біса порізно. У цьому світі кожен бореться лише за себе. Ми нікому не потрібні, окрім кількох найближчих людей, та й то пощастило їх мати. І вони – також лише молекула одного неосяжного атома.

Цей дощ, здається, ніколи не скінчиться. Однак колись усе ж вийде сонце, й усі краплі миттєво висохнуть під гарячим промінням. Нам доведеться колись померти, хтось цього хоче, а хтось – ні, проте цього нам не уникнути. І поки ми вже розбилися об земну поверхню, впавши із неба, нас покривають усе нові й нові уламки інших крапель. Усі ми розтрощені, але не всі визнають це. Ми намагаємося зібрати себе по частинках, пожити ще трохи і послухати цей дощ, помилуватися ним. Вдихнути його запах, бо ось-ось розвидніється, і небесне світило нещадно спопелить нас.

Життя до біса складне. Але й надзвичайно цікаве. І я хочу незабутньо прожити його. Світові ніколи не буде відомо про моє ім'я, адже я – лише крапля у цій величній зливі. Головне, аби я знала про свою неповторність.