Тридцять днів

День шістнадцятий: Посміхнись

Кутики моїх вуст мимоволі поповзли угору, коли я побачила сьогоднішню тему.

«Посміхнись» – із цього слова має починатися кожен день. Ти прокидаєшся радісною і кажеш: «Доброго ранку, світе!» Цілковито щасливою йдеш на пробіжку перед важким робочим тижнем. Ти почуваєшся сильною і здатною звернути гори. Потім, наспівуючи якусь мелодійну пісеньку, смажиш собі яєчню на сніданок. Весь день надворі сяє сонечко, люди тішать тебе, і ти випромінюєш тепло. Тобі чудово і затишно.

Звісно, це тільки мрії. У реальності ти насилу вилазиш із ліжка із головним болем, який тільки посилив огидний звук будильника. Кривишся від болю у попереку і намагаєшся не уявляти, що із тобою буде у старості. Шкандибаєш до ванної і вмиваєшся холодною водою, аби прийти до тями. Наклеюєш посмішку доброзичливості та прямуєш у новий день. Не буду продовжувати далі.

Так не має бути! Життя наповнене яскравими і чудовими моментами, якими ми маємо насолоджуватися. Перед нами відкритий увесь світ. Він постав перед нашими очима у всій своїй красі, і я мимоволі захоплююся. Так хочеться жити! Приємний теплий вітерець навіює гарні думки. Я задоволена життям. Я відчуваю, що досягну усіх поставлених цілей. Я впевнена, що зможу. Мила усмішка з'являється на моєму обличчі. Ця природа впливає на мене, і я почуваюся її невід'ємною частинкою. Я відчуваю себе живою. Я дивлюся на хмарки, що пробігають наді мною, всміхаючись мені. Милуюся. Чому я раніше не помічала, який прекрасний навколо світ? Він кличе мене, овіваючи теплим леготом. Сьогодні вітряно. Дерева озиваються м'яким шелестом листя.

Тссс... Зупинись. Послухай. Чуєш, як до тебе промовляє липневий вітерець? Відчуваєш подих природи у себе на шоці? Вона тут. Вона поруч. Посміхнись. Відкрий своє серце їй назустріч. Дозволь.

Я радісна, та щира усмішка не сходить із мого обличчя. Я насолоджуюся своїм життям, таким, яким воно є. І щодня роблю його ще кращим.

У нас лише одне життя. Чому б не прожити його на повну? Дихати кожним днем, переживаючи кожну емоцію на максимум. Жити так, аби потім було що згадати. Й аби не шкодувати ні про що. Лише так ми можемо бути по-справжньому щасливими.

Тож... посміхнись. Вдихни свіже вечірнє повітря і просто живи.